Реферати

Реферат: Протиріччя глобализації

Створення презентацій. В умовах насиченого ринку, вибагливого споживача і глобальної конкуренції всі частіше приходиться задумуватися не тільки про акції просування, стимулювання збуту, але і про позиционированії.

Розробка і впровадження засобів протипожежного захисту на гірських підприємствах. Засобу пожежегасіння для гірничорудних підприємств. Система комбінованого пожежегасіння для автосамосвалов Белаз.

Історія зоряної карти. Месопотамія і Єгипет. З античності в XVI століття. Карта сузір'їв XIX - XX століть. Сучасні границі сузір'їв.

Оперативний аналіз виконання бюджету за допомогою контроллинга. У задачу контролера не входить тотальний аналіз усіх виниклих відхилень. Необхідно з'ясувати, чи є дане відхилення випадковим чи регулярної. Виникаючі відхилення від планових показників повинні зважуватися за визначеними критеріями.

3D-модель і складальне креслення з застосуванням SolidWorks планки МТМ80-3100030СБ. Сутність, мети і задачі систем автоматизованого проектування, перелік пропонованих до них вимог. Методика відтворення тривимірної моделі по кресленнях плану планки МТМ80-3100030СБ із використанням векторно-графического редактора SolidWorks 2006.

Сучасні процеси глобализації викликають масу соціально-політичних прогнозів і суперечок навколо них. Багато які дослідники йдуть по шляху узагальнення фактів, що виявилися в окремих сферах життєдіяльності суспільства, і це викликає дискусії, що практично не припиняються серед вчених і громадськості. Важко виробити консолідовану точку зору, не визначившись з фундаментальними уявленнями про загальну картину розвитку ситуації в світі. Пропонується обговорити питання про те, які головні протиріччя інтересів найбільших соціальних груп, верств населення світу визначають картину противоборства, що розвертається.

Аналіз складу діючих сил, їх інтересів, ціліше і задач, що вирішуються для їх досягнення, сильних і слабих сторін, які впливають на вибір способів і методів дії, є канонічною відправною точкою в оцінці будь-якої ситуації соціальної боротьби. Однак, як це ні дивне, саме ця частина дослідження дуже часто опускається в оцінках, що пропонуються громадській думці. Не маючи можливості в короткій роботі дати повноцінне освітлення перерахованих питань, розглянемо головні протиріччя соціальної боротьби, які несуть в собі відображення найважливіших аспектів оцінки складу і інтересів діючих сил.

***

Уявлення об глобализації виникли, насамперед, в зв'язку з розумінням наростання загальної взаимосвязанности світу. На наших очах бурхливо розвивається міжнародна кооперація у виробничій сфері, в розробці і впровадженні науково-технічних досягнень. Інтенсифікація діяльності на морських просторах, в повітряній і космічній сферах, вплив промислового виробництва окремих країн на екологію величезних регіонів світу, вимагають постійної міжнародної співпраці і формування єдиної стратегії управління цими процесами. Складні проблеми породило формування єдиної інформаційної середи. Є багато і інших приватних аспектів, що протікають в різних сферах процесів наростання взаимосвязанности всіх країн світу, природу яких і взаємний вплив можна обговорювати нескінченно. Розуміння загальної картини цього характеризується вищим узагальненням в частині розуміння зміни структури соціальних відносин - формується єдиний мир, єдина соціальна система людства. Це об'єктивний результат його розвитку, який не може бути змінений внаслідок суб'єктивних інтересів якої-небудь соціальної групи або держави, навіть самого могутньої.

Соціальна боротьба на її вищому рівні, на рівні людства загалом, є предметом дослідження геополітики. У поняттях цієї науки суть що відбувається складається в переході від біполярного світу, від протистояння морської і континентальної цивілізацій, до монополярному миру. Головні протиріччя на глобальному рівні виникають саме в зв'язку з цим переходом до нових умов. Виникає нова парадигма геополітичної боротьби. Це міняє роль і місце всіх учасників колишнього протистояння в біполярній схемі. І далеко не всі найсильніші учасники колишнього протистояння готові їх прийняти.

Зрозуміти, кого і що не влаштовує в напрямі розвитку ситуації, можна лише оцінивши сценарії формування її виходу, що пропонуються. Для цього потрібно обговорити позиції найбільш дієздатних учасників глобальних соціальних процесів і виникаючі в зв'язку з цим протиріччя.

* * *

Більше за інших зараз передчують перемогу ті, хто першими прийняли ідею існування монополярного світу, ідеологічно і філософськи визначили його суть, багато які віки послідовно діяли в напрямі здійснення цього як моменту свого торжества. Загальновідома ідея формування єдиного «царства» на планеті, інструментом досягнення якого повинна стати влада «золотого тельця», тобто капіталізм. Можна сперечатися про структуру тієї вельми потайної сили, яка реалізовувала цю ідею, про «тіньові» органи її управління і склад стійких адептів. Хтось бачить за цим структури сіонізму, хтось концентрує увагу на «Комітеті 300», хтось акцентує увагу на масонстві. Є і інше трактування. У контексті нашого питання головне не в цьому, а в тому, що таке високоорганизованное і дієздатний рух існує, його послідовний, ідеологічно оформлений вплив на світові соціальні процеси протягом тривалого часу успішно здійснюється. Оскільки назви, що затвердилася не існує, визначимо його ядро як «фарисейський центр»1 (ФЦ).

Цей рух, чітко вловлюючи об'єктивні процеси розвитку людства, старався «осідлати» їх соціальну базу з метою направити їх в потрібне русло і забезпечити своє кінцеве панування. Тому його агентура впливу була присутня у всіх ведучих, часто - непримиренно протиборствуючих соціальних силах. Діючи одночасно «по обидві сторони барикади», вони провокували і направляли багато які найбільші соціальні зіткнення (війни і революції) з метою «перемолоти» в них все зайве, що заважає руху до головної мети -» світовому царству» і своєму пануванню в ньому.

При переході до заключної фази здійснення своєї ідеї учасники цього руху повинні відмовитися від безлічі своїх стратегічних, навіть - історичних союзників, оскільки це «світове царство» онистроили саме для себе, а не для когось ще. Плодів перемоги завжди менше, ніж їх вимагають амбіції переможців - конкурентів в їх використанні не повинно бути. І це - сама небезпечна для них частина сценарія. Вони не зможуть стійко існувати як пануючий, але одночасно - нікчемної меншини людства. Для їх благоденствия необхідне знищення абсолютної більшості населення планети, формування порівнянною з ними по чисельності групи поневоленого населення. Ідея «світового царства» має на увазі елітарну групу «добродіїв» і лише необхідну групу «прислуги», яку завжди можна утихомирити і не побоюватися як великої сили «тиску знизу». Тоді, в умовах високої продуктивності труда, забезпеченої науково-технічним прогресом, природних ресурсів планети, що залишилися хватити для тривалого процвітання нечисленного населення. За цей час можна знайти нові можливості відтворювання ресурсів і залучення нових.

Якої б жорстокої і несправедливої відносно більшості людства ні здавалася нам загальновідома ідея «золотого мільярда», але і вона може виявитися на ділі лише демагогическим прикриттям набагато більш страшної ідеї. На ділі це може виявитися «золотою стомиллионник», а те і того менше.

***

Набагато більш численні сили являють собою ті, хто складав основу соціальної бази протиборствуючих цивілізацій в біполярній схемі.

Центром континентальної цивілізації був СРСР. Його найближчі союзники по соціалістичному табору в повній мірі користувалися гарантіями геополітичного центра сили. Союзники з «третіх країн» також мали гарантії свого положення в умовах противоборства геополітичних центрів сили. З руйнуванням СРСР положення населення всіх цих країн принципово змінилося. Для розуміння основи їх нинішньої соціальної позиції важливий механізм впливу на різні верстви населення в процесі руйнування континентальної цивілізації.

У процесі існування СРСР і його союзників по континентальному блоку була створена система надійних соціальних гарантій для всього населення цих країн і забезпечена висока стійкість існування структур влади. Це, з одного боку, виробляло досить високе довір'я населення до суспільно-політичної еліти, що формувала владу і здійснювану нею політику, до того, що все життєво важливі для будь-якого громадянина потреби будуть забезпечені. З іншого боку, це створювало для основної маси людей уявлення про безперспективність протидії вельми стійкої влади (з цієї основної маси випадали лише ті, які перебували під впливом «тіньових структур» і знали про їх задуми більше інших). Така ситуація різко притупила у більшості людей почуття «соціального самозбереження», породжувала «соціальну апатію» в умовах, коли відкрито виявлялося руйнування основ життєзабезпечення народу. Уявлення про те, що все дане їм буде гарантоване державою завжди, затвердилося в масовій свідомості. На цій особливості соціальної психології багато в чому була заснована стратегія протистоячих сил. Особливо колоритно це описане у відомому «плані Алена Даллеса». Розбещування шара державної еліти дозволило, в кінцевому результаті, привести до її масової зради, причому зраді багато в чому осмисленому, з надією отримати за це під свій особистий контроль значну частину всенародного надбання і увійти до складу нової «світової еліти». А народ загалом був пасивний, ще вірячи в непорушність державних гарантій і не вірячи в те, що дуже багато чого його позбавляють назавжди. «Подсластить» це допомагала надана на певний період безконтрольність, можливість для кожного «прихопити погано лежаче» з суспільного надбання.

У нових умовах, коли на ділі стали виявлятися ознаки кінцевих цілей в діяльності ФЦ, обидві соціальні категорії виявилися в безперспективній ситуації. Маса населення оцінила значення відданих нею духовних цінностей, на основі яких будувалися суспільні відносини. Вірніше, ця оцінка приховано дозріла, але вона настільки жорстка, що люди, психологічно захищаючи себе від самокритики, ще зберігають залишки пустих надій на компроміс, на «третю силу», на те, що вимога їх відповідальності перед суспільством, що гарантує ним гідне виживання, сумісна з наданими їм можливостями безвідповідальності. Ця категорія людей, після найближчих підтверджень уготованої ним ролі що вимирають, що борються за право жити рабами нових добродіїв, або при отриманні організаційної структури духовного лідерства, почне гостру соціальну боротьбу. Ці стимули потрібні також і в зв'язку з тим, що вона ще збентежена відсутністю коштів боротьби, необхідністю починати її «голіруч »і «з пустим животом».

Суспільна еліта, що Усвідомлено зрадила виявилася перед фактом безперспективності свого існування (за нікчемно малою меншиною персональних представників ФЦ). Вона має в своїх руках чималі кошти для боротьби. Але не має ідеї, ради якої ці кошти можна застосувати. Звідси відбуваються їх «метання з сторони в сторону». Покаятися перед народом і визнати реалії - значить віддати все і не мати гарантій, що тебе пробачать, залишать в категорії дієздатної суспільної еліти. Визнавати справедливість довершеного за її активною участю - значить продовжувати йти колишнім шляхом до свого власного знищення. «Третім шляхом» багато які знаходять рух у бік «зміцнення державності» із збереженням ліберально-демократичних цінностей капіталізму. За своєю логікою це абсурдний шлях, спроба сумістити інструмент руйнування держави з його зміцненням. Хоч, коли коштів немало, забезпечити будирование даної ідеологічної теми в суспільстві можна на досить помітний термін - до її дискредитації на практиці. Зміцнення державності окремих країн і глобализация, яка стирає державні суверенітети, є ідейними антагоністами. Спроби знайти «третій шлях» - це одна з форм антиглобалистского руху, прагнення зупинити природний хід історії.

У країнах, які раніше складали основу континентального блоку, атакже в країнах «третього світу», ситуація ще більш складна. Її потрібно описувати окремо. Головні характерні риси складаються в тому, що їх населення ідейно дезорієнтоване. Ідеї, що Нав'язуються суперечать духовним основам існування цих народів і позбавляють їх історичної перспективи. Власних ідей, які могли б стати основою ефективної стратегії їх дій, з прийнятним для них виходом у разі успішної реалізації дій, вони не мають. По суті ці ідеї зводяться до адаптації до поточних умов обстановки, що змінюються в світі, але навіть на невеликій історичній перспективі вони неспроможні. У той же час, духовні основи життя народів, як річ вельми «інерційна», хоч і терплять утрату від руйнівних впливів, але залишаються могутнім соціальним чинником.

* * *

Не менш складна ситуація і в «стані морської цивілізації». Здавалося б, цивілізація, що перемогла, всі держави, бувші її опорою, повинні укріпити свою єдність в зв'язку з успіхом попереднього етапу дій. На ділі все йде інакше.

У нових умовах змінюється, передусім, роль США. У біполярній схемі противоборства США були «ядром» атлантичного блоку держав, морської цивілізації. ФЦ забезпечував своїми діями їх існування в такій якості: підтримував їх ідейно-політичний, економічний, військовий потенціали. Все це вимагало чималих зусиль і витрат з боку тих, хто направляв процеси розвитку суспільних відносин в світі. Для соціальної стійкості США, а також для забезпечення привабливості їх ідеологічних і пропагандистських позицій, в них підтримувався найвищий в світі рівень життя і соціальних гарантій для основної маси населення. Ради цього доводилося формувати і підтримувати систему жорстокої експлуатації більшості країн світу. Однак далеко не вся основна маса населення США прирахована до «нової світової еліти», яка повинна благоденствовать при новому мироустройстве, в новій «всесвітній державі». Для «всесвітньої держави» США як окрема, особлива держава не потрібні. Тому ситуація у відношенні ФЦ до США починає мінятися у різних напрямах:

- в духовному відношенні. Немає більше необхідності підтримувати ідеологічну легенду про те, що американський образ життя забезпечує благоденствие для всіх членів суспільства. Тим більше це складне, коли багато які десятиріччя «життя в борг», на основі будівництва «фінансової піраміди» доларів, вичерпали можливості постійного «вкидання» в це коштів, що збираються по всьому світу. Важко також підтримувати для цього силове підкорення дуже разючої більшості світу. Мобілізація для цього сил і коштів країн атлантичного блоку під впливом загроз геополітичного протистояння також стає скрутною, навіть безглуздою, оскільки припинилося протистояння самих геополітичних центрів сили. Наближається час, коли «список привілейованих» повинен бути радикально переглянений, з виключенням з нього багатьох, і, насамперед, більшості громадян США, як що найбільш «дорого коштують» і амбіційних в своїх соціальних запитах. Раніше вони були тим необхідним «баластом», який забезпечував стійкість в межцивилизационном протистоянні. У нових умовах вони перетворилися в непотрібне додаткове навантаження для тих, хто наблизився до здійснення своєї мрії про «еліту світових добродіїв», для тих, хто реально тратив свої сили і кошти на досягнення цієї мети, а зовсім не для забезпечення благоденствия американських обивателів;

- у військовому відношенні. Сили і кошти ведіння противоборства в умовах сутички двох пануючих в світі геополітичних, цивилизационних центрів істотно відрізняються від тих, які необхідні як поліцейські сили світової держави. У світовій державі зовнішніх загроз не існує - всі вони внутрішні. Масоване застосування сил і коштів для боротьби на величезних просторах в морі, в повітрі, в космосі, із закріпленням стратегічного успіху так же широким настанням на суші, відійшло в минуле. Роль локальних впливів поліцейського призначення істотно підвищилася, звісно, одночасно із зростанням масштабів потребних поліцейських операцій. Це породжує нові критерії оцінки військового потенціалу окремих країн, необхідність перебудови їх відповідно до нових пріоритетних задач. І тут виникає проблема далеко не тільки технічна. У поліцейських операціях істотно інакшу роль грає «людський чинник». А в цьому значенні озброєні сили США виявляються мало пристосованими до нових умов, При найвищій сьогодні військово-технічній потужності, орієнтованій багато в чому на колишні умови боротьби, вони відрізняються особливо низькою бойовою і моральною стійкістю. У цій ситуації перетворення збройних сил США під нові вимоги може виявитися набагато більш складною і справою, що дорого коштує, чим розвиток в потрібних напрямах силових структур деяких інакших країн;

- в матеріально-виробничому відношенні. Проблеми виробничої діяльності людей на глобальному рівні привели до виникнення найбільших загроз в екологічному і природно-ресурсному аспектах. Ці загрози існують для всіх людей разом, в тому числі і для «світової еліти». Знизити рівень цих загроз можна тільки двома способами: раціоналізувавши в екологічному і ресурсо-зберігаючому відносинах виробництво, або радикально скоротивши його разом з споживанням і кількістю споживачів. Спроби рухатися в першому напрямі показали, що це вельми наукоемкий, витратний і довгостроковий шлях. І зовсім не ясно, чи можна, з урахуванням темпів загострення ситуації, добитися успіху при русі по ньому. У той же самий час, саме американський образ життя породжує найбільше споживання енергоносіїв, інших природно-сировинних ресурсів, а також генерує біля 50% шкідливих викидів на планеті з боку всього 5% її населення. А мова йде, ні багато, ні мало, про історично близьку перспективу збереження умов виживання людей на планеті. Таким чином, реальний успіх у відносно короткі з роки вимагає «скорочення» саме американського образу життя, руйнування США як особливого социума. Підкреслимо - саме руйнування, оскільки населення США ніколи не відмовиться від досягнутого рівня і комфортного образу життя.

Таким чином, США в нових умовах виявляються для ФЦ вельми незручною структурою, яка породжує набагато більше проблем, ніж забезпечує їх ефективне рішення. Інакшими словами, для нової «світової еліти», значна частина якої зосереджена в США, набагато легше поміняти деякі точки свого базування, ніж вирішити сукупність проблем, що породжуються існуванням США в їх нинішній якості. Більш того списання історичної відповідальності, «соціально-політичних гріхів» саме на США, дозволить цим силам представити себе перед світовою громадською думкою в позитивному плані, полегшивши тим самим своє затвердження як «нової світової еліти». Судячи по всьому, розуміння цього формується всередині ФЦ.

Крім того, всі в більшій мірі представники національного капіталу різних країн починають усвідомлювати, що їм також не знайдеться гідного місця серед «вибраних». Ті трудові ресурси, які беруть участь в діяльності малого і середнього капіталу, забезпечують виробництво і самі ж, в основному, формують попит, споживання зробленого, не потрібні «еліті». А значить, не потрібні їй і самі власники малого і середнього капіталу. У умовах стрімкого науково-технічного прогресу, зростання продуктивності труда в багатьох сферах, обслуговувати потреби «еліти» може порівняно невелика кількість робочої сили. Інші - лише «забруднюють навколишнє середовище» в умовах вичерпання ресурсів.

Можна навіть говорити про те, що капіталізм як ідея вільного підприємництва себе історично вичерпав. Він був потрібен в колишніх умовах як інструмент боротьби за панування в «світовій державі». «Тіньова» влада, яку забезпечував капітал, була альтернативою державної влади, що формується на основі суспільного усвідомлення інтересів існування народу. Вона створювала інакші можливості приходу до влади в «світовій державі», оскільки схема глобализації, закладена в ідеях ФЦ, не має нічого загальної з інтересами переважної більшості населення світу, суперечить його найважливішим життєвим інтересам. У нових умовах відтворюється особливий вигляд рабовласницького ладу: формується коло «добродіїв», при яких залишається необхідна кількість «рабів» і їх поневолення забезпечується могутньою поліцейською системою. Інші - просто не потрібні ні як конкуренти, ні як та маса населення, яка раніше забезпечувала державну могутність в міждержавному протистоянні. Коли залишається одна «світова держава», зникає сам чинник міждержавного протистояння. Коли в цій єдиній на планеті державі сформувалася його еліта, їй не потрібна конкуруюча сила, що самодіяльно формується, не потрібні і «тіньові» механізми влади як кошти можливої боротьби проти еліти. А значить, влада «золотого тельця» себе вичерпала - їй на зміну прийде влада «золотого кулака».

Важливо відмітити також, що не тільки ідея капіталізму, як складова частина духовних основ морської цивілізації, втрачає своє значення в умовах «світової держави», побудованої по ідеології ФЦ. По закінченню протистояння в біполярній схемі втрачається значення всієї ідеологічної основи їх існування, зокрема, ліберально-демократичної ідеології. Тому відхід від її норм багатьох діячів, що ще недавно визнаються її «стовпами», стає цілком природним процессом.2 З урахуванням вищесказаного про духовність континентальної цивілізації, можна зробити загальний висновок: встановлення системи «світової держави» по схемі ФЦ вимагає руйнування духовних цінностей переважної більшості людства. І діяльність в цьому напрямі не тільки в своїй країні, але і в інших, в тому числі що формально сприймаються як «що перемогли», ми бачимо повсякденно. Культурна, етична, духовна загалом деградація населення найбільш розвинених країн світу йде досить стійко.

Вказані причини породжують протиріччя всередині атлантичного блоку і західної цивілізації загалом. Виявилися відмінності історичних перспектив існування становлячих її країн. Передусім, наростає зіставлення інтересів США і особливо пов'язаних з ними Ізраїля і Великобританії інтересам інших країн, що особливо важливо - країн ЄС в тому числі. У світі зростають антиамериканські настрої, антисемітизм. Виявляє свій потенціал антигло-балистское рух, який матеріально і організаційно підтримується, насамперед, середнім і малим національним капіталом багатьох країн. З іншого боку, несподівано для багатьох починає виявлятися зміцнення взаємозв'язків владних елит колишніх країн-лідерів геополітичних блоків, передусім, США і Росії. Це засноване на розумінні втрати своєї ролі загалом, разом з відходом в минуле протистояння в біполярній схемі, на розумінні, що їм відведено дуже мало місць в «колі вибраних» в новій «світовій державі». З втратою своєю геополітичною ролі ті і інші залишилися без ідеологічної основи свого існування, а значить - без ефективної стратегії.

Аналіз найбільших протиріч, породжуючих стійкі процеси соціальної боротьби в світі і відповідні інтереси соціальних груп в ній, показує, що домінують два явища:

- зростання зіставлення інтересів вузького кола «світової еліти» (в інтересах якої вів свою тривалу роботу ФЦ) інтересам переважної частини населення планети. Приетом нездатність більшості людства ефективно організуватися в своїх інтересах забезпечується ідучим духовним розгромом і деидеологизацией;

- розділення і зіставлення тих, хто ще недавно складав ядро західної цивілізації, боровся під загальними ідейними «прапорами», серед яких багато які не усвідомлювали реалій виходу цієї боротьби, відсутності для них гідного місця в «рядах переможців».

* * *

Потрібно дати коротку довідку про класифікацію сил по духовних основах, оскільки саме цей аспект зараз придбаває особливе значення. У «світовій державі» ресурси ведіння противоборства не мають державної приналежності, незалежно від приватних ознак прав на неї. Їх не має значення протиставляти як ресурси, що визначають потенціал протистоячих держав або їх блоків. Учасники противоборства розділяються по духовних і ідеологічних ознаках, які відображають їх соціальні інтереси. Яким чином вони зможуть використати різні кошти боротьби і ресурси - питання доцільної стратегії. У єдиній «світовій державі» всі кошти боротьби і ресурси принципово досяжні для використання будь-якими силами. Саме тому духовний аспект противоборства стає ведучим в оцінці можливих варіантів виходу боротьби. Класифікація духовних основ діючих сил, розуміння їх взаємозв'язку з межцивилизацион-ним протистоянням, що закінчується по біполярній схемі, дає основу для прогнозування процесів формування складу союзників і противників на новому етапі соціальної боротьби.

* * *

Роль ідеологічних систем складається, передусім, в тому, щоб організувати колективну діяльність людей, забезпечити доцільне управління їх діями.

Як відбиваються уявлення про управління суспільством в ідеологічних системах, в соціальному світогляді людей? Вони виражаються в уявленнях про справедливий суспільний пристрій і систему суспільних відносин, закріплений в релігійних догмах і ідеологічних установках. Їх досконалість для практичного застосування, внутрішня несуперечність, оцінюються по критеріях єдності і цілісності системи поглядів.

Для того, щоб побудувати єдину і несуперечливу систему поглядів на мир загалом, на природу і суспільство, потрібно вийти з єдиного початку. У релігійній формі єдиний початок виражається в единобожії. У світській науці єдиний початок виражається в світоглядному уявленні про єдність науки, про формування знання на основі єдиного вищого узагальнення. Зараз таким признається вирішення основного питання філософії.

Головні ідеологічні позиції, існуючі на основі єдиного початку (единобожия або єдиної науки), відповідають фундаментальним способам управління, які забезпечують самоорганизацию суспільства для руху до певної мети. Вони лежать в основі соціального світогляду. Існує три таких способи:

- пряме формальне управління - за рахунок формально встановлених системою державного пристрою органів управління;

- пряме неформальне управління - за рахунок органів управління, що самодіяльно сформувалися, не встановлених в формальній державній системі управління;

- непряме управління - за рахунок впливу на стан елементів соціальної системи (громадян, їх соціальних груп), а через це - на мотивацію дій всіх органів управління і об'єктів соціального управління.

Уперше послідовні прихильники кожного з вказаних способів управління об'єдналися в трьох староєврейських сектах, виниклих біля 150 років до нашої ери. Це стало природним слідством прийняття единобожия, затвердження єдиного початку в системі переконань на мир. Формування єдиних уявлень про управління суспільством загалом закономірно привело до виділення фундаментальних способів цього в досить чистому вигляді. Відповідно порядку перерахованих способів управління, їх прихильники носили назву саддукеев, фарисеїв і ессеев.

У суспільстві завжди існує управління кожним з цих способів. У світовій історії можна знайти безліч прикладів їх комбінованого застосування в теорії і практиці державного будівництва. Однак у всіх випадках це відбувалося за рахунок придання пріоритету одному з способів, поширення його в тому числі і на ті сфери, де він неефективний. Це відображало інтереси окремих соціальних груп, класів, породжувало дисгармонію суспільних відносин і соціальні конфлікти. Гармонійне поєднання, несуперечливе взаимодополнение цих способів управління відповідає суцільній Ідеї, суцільній духовності. Але поки ще людство не оволоділо суцільною духовністю, і не було ще держави, в якій би вона торжествувала. У русі до цього складається суть великого етапу розвитку людського суспільства, суть нашої ери.

Охарактеризуємо вищепоказані три фундаментальні позиції соціального світогляду:

1. Саддукейская позиція - світогляд адміністративного всевладдя, всевладдя офіційних державних органів. Це - пріоритет прямого управління офіційними, згідно із законом затвердженими керівниками всім суспільством. Саме вони володіють головною ініціативою у визначенні цілей управління і способів досягнення цих цілей. Цей світогляд в різній формі і в різній мірі відображений в католицьких, конфуцианских, фашистських, абсолютистських, автократичних, християнсько-соціалістичних поглядах, ідеології цезаризма, в будь-яких інших формах адміністративно-номенклатурної ідеології, в ранньому масонстві.

Ці погляди передбачають колективізм, забезпечення спільних інтересів, оскільки без існування держави, об'єднуючого дії народу в інтересах виживання, не може існувати і адміністративна система, адміністративна еліта. Але адміністративна еліта, при такій системі поглядів, є безумовно пануючою, займаючим особливе положення соціальною групою. Тому у неї існують і приватні, елітарні інтереси, відповідні ним погляди. Пріоритети спільних і приватних інтересів сусідствувати тут в складному переплетенні.

2. Фарисейська позиція - світогляд всевладдя неформальних («тіньових», кланових) лідерів і самодіяльно виниклих органів управління. Головною ініціативою у визначенні цілей управління і способів їх досягнення володіють кланові керівники. Це ті, хто зосередив в своїх руках найбільш ефективні кошти впливів на суспільство і його офіційних керівників. Це - пряме управління. Самодіяльно виниклі структури - це фінансово-політичні угруповання, партії, союзи, клани і таємні суспільства, інакші суспільні об'єднання. Фарисейський світогляд відображений в іудейських, протестантських, сіоністських, ліберально-демократичних і християнсько-демократичних поглядах, в троцкистской ідеології, в клановій, в тому числі - кримінально-кланової, мафиозной ідеології, а також в ідеології більшої частини сучасного масонства. Тут затвердилася ідея непорушності основного механізму неформальної, «тіньової» влади в суспільстві - влади грошей, пріоритету економічного способу управління суспільством, торжества корупції. А звідси - непорушність права приватній власності на засоби виробництва і фінансові кошти, права їх передачі на родовій основі, по спадщині.

Тут віддається пріоритет приватним інтересам над загальними, індивідуалізму.

3. Ессейская позиція - світогляд пріоритету всенародного непрямого управління всіма формальними і неформальними структурами прямого управління. Вибір цілей суспільного управління підлеглий загальнонародним, а не окремим, соціально-груповим інтересам. Цьому підкоряється діяльність всіх формальних (офіційних, державних) і неформальних («тіньових», самодіяльних) органів управління. Даний світогляд відображений в ортодоксально-християнських і православних поглядах, в мусульманських поглядах, в ессейско-гностичних поглядах, що стали передвісником православно-комуністичних (на відміну від троцкистско-комуністичних) поглядів. Тут затверджується право отримання функцій управління для будь-якого представника народу лише на основі твердості ессейских переконань і етичних якостей (обобщенно відображених в 10 заповідях Закону Божого, і схоже за змістом - в комуністичному Моральному кодексі), таланту і знань, життєвого досвіду і особистих досягнень, працьовитості і мужності в боротьбі.

Тут існує пріоритет спільних інтересів над приватними, колективізм.

***

На перерахованих духовних основах поступово формувалася найбільша соціальна спільність людей, аж до цивілізацій, що виявилися в геополітичному протистоянні по біполярній схемі. Охарактеризуємо взаємозв'язок геополітичного і духовного протистояння.

Поступово розвивалася взаимосвязанность світу, в тому числі товарообмін, виробнича кооперація, транспорт, кошти зв'язку і багато що інше. Причини протистояння людей в процесі цього об'єднання світу численними зв'язками підіймалися від простих, від приватних до все більш великих, складних, загальних. Зрештою, в центрі протиріч виявилися самі головні проблеми, що відображають суть функціонування суспільства загалом. З точки зору практики здійснення життєвих функцій суспільства, такою основною суперечністю є суперечність між системою виробництва і системою розподілу всього произведенного3.

Вказана суперечність знайшла своє вираження на глобальному рівні. Вищий, загальний характер суперечності і глобальность процесів його дозволу, в гострій фазі, що наступила, визначають тотальність впливу цього на всі сторони повсякденного життя людей.

Суть відмінностей морської і континентальної цивілізацій досить проста. У морській цивілізації панує та, хто знаходиться в сфері розподілу товарів, сировина, знань і досягнень науки, культурних і інакших цінностей, ті, хто ними торгує. У гендлярській цивілізації головне - гроші, це є влада капіталу, влада «золотого тельця». Звідси і їх духовність, і їх мораль, і суспільство, де все продається і купується, без совісті і честі.

Пануючі в такому суспільстві самі нічого не проводять, а панування дає безконтрольність. Тому існування цієї цивілізації нерозривно пов'язане з внутрішнім і міжнародним грабунком, коли є безсовісно ограбляемие громадяни, соціальні групи і шари, цілі народи, а з іншого боку - майстри «отъема грошей». Свою назву морська цивілізація отримала тому, що в свій час морський транспорт був головним в забезпеченні глобального обміну, в формуванні глобальних шляхів розподілу товарів і досягнень в різних сферах, багато чого із зробленого всім людством. Контроль над морем означав контроль над міжнародним розподілом. Тому точніше було б назвати морську цивілізацію «цивілізацією розподілу», але на ділі склалося інакше.

Якщо морська цивілізація є цивілізація розподілу, то континентальна - це цивілізація творення. Творчі процеси в різних сферах - в промисловому і сільськогосподарському виробництві, в науці, культурі і так далі - в основному зосереджені на суші. Звідси історично сталася назва континентальної цивілізації. Будь-який творчий процес вимагає об'єднання людей в колективи, діючі винтересах досягнення загальних цілей. І чим вище розвиток суспільства, тим більше високий, різносторонній колективізм йому необхідний.

Підкреслимо, що в будь-якій цивілізації існує виробництво і розподіл. Мова тут йде лише про пріоритети, про те, що є головним, що створює основу існування цивілізації, що породжує систему відносин в ній.

Центром морської цивілізації є США. Центром континентальної цивілізації є Росія. З багатьох причин, докладно дослідженим вченими-геополітиками, вона нікому не може передати цю свою роль. Перемога або поразка тут буде мати визначальне значення для доль всіх народів світу, оскільки це визначить систему суспільних відносин, які будуть існувати на планеті. Це визначить, на якій духовній основі - індивідуалізму або колективізму - будуть будуватися суспільні відносини.

Приведені початкові уявлення признаються практично всіма вченими-геополітиками, в тому числі в Росії і на Заході. Признається також і те, що дозвіл межцивилизационного противоборства станеться через руйнування однієї з цивілізацій і через поглинання її залишків іншої. Протиріччя між ними незмінювані, і ніякий «консенсус» тут неможливий, Мова йде лише про можливі сценарії глобализації, про її вихід, а не про запобігання їй самій.

Міжнародна, а зрештою і глобальні потоки товарів, сировина, інтелектуальній і культурній продукції з'явилися досить давно. Вони породили міжнародну і глобальну систему розподілу. Міжнародна виробнича кооперація в цьому значенні завжди відставала, оскільки вона вимагає набагато більше за обширні, надійні і оперативні взаємозв'язки між їх учасниками, ніж товарообмін. Цим пояснюється певна історична ініціатива морської цивілізації. На рівні глобальної сили вона завжди розвивалася з деяким випередженням континентальних сил. Це важливо пам'ятати тим, хто дивується, чому Росія завжди страждала, завжди відвойовувала у важкій боротьбі свої права, які морська цивілізація привласнювала собі порівняно легко. Захід зовсім не більш досконалий по своєму суспільному пристрою, ніж Росія (Російська Імперія, СРСР), хоч у виграшному положенні він виявлявся у багато які часи. Просто він по своєму географічному положенню, кліматичним умовам знаходиться в переважному положенні, і це сприяє, зокрема, його пануванню в сфері розподілу. Захід по цілком об'єктивних причинах отримує плоди розвитку навіть менше за довершені і менш справедливі суспільні відносини з історичним випередженням.

Власні інтереси системи розподілу сприяють формуванню пріоритету приватного над загальним. А тому морській цивілізації властива фарисейська духовність, індивідуалізм. Основою системи державного будівництва у них є демократія.

Континентальній цивілізації властивий пріоритет загального над приватним, спільних інтересів, колективізм. У Росії традиційні духовні цінності формувалися головним чином на базі поглядів православних, мусульман і комуністів. У основі уявлень про будівництво справедливого суспільства у них лежить колективізм. Община у православних, умма у мусульман, комуна у комуністів - ці слова означають одне і те ж на різних мовах. Особливості того, грудці і як вдалося реалізувати принципи общинности в державному будівництві - це вже друге питання, більш приватне, що не зачіпає цивилизационной основи світогляду.

Пріоритет загального і пріоритет приватного, колективізм і індивідуалізм, системи виникаючих на їх основі етичних норм і поглядів на принципи суспільного пристрою взаємно виключають один одну як протилежність. Їх неможливо сумістити, вони непримиренні. А значить непримиренна духовна боротьба відповідних ідейно-релігійних сил.

* * *

Огляд основних протиріч, властивих процесу глобализації, дозволяє зробити загальні висновки відносно тенденцій в її розвитку.

Перша тенденція буде породжуватися діяльністю ФЦ.

Характерними рисами цієї тенденції стануть прагнення певних сил до різкого скорочення населення, рівня його споживання і виробництва в глобальних масштабах.4 Це може виражатися:

- в провокуванні безлічі кровопролитних локальних конфліктів в різних регіонах світу, переважно на міжнаціональному і міждержавному грунті;

- в створенні умов і проведенні провокаційних або диверсійних дій для виникнення соціальних і техногенних катастроф, що порушує важливі механізми життєзабезпечення населення і манливому порушення роботи державної інфраструктури, що супроводиться порушенням продовольчого забезпечення, епідеміями, масовими соціальними зіткненнями і іншими подібними наслідками;

- в створенні фінансових криз, що паралізують виробничу кооперацію і порушуючу стійкість платоспроможного попиту, які руйнують промисловий капітал, або його відтворювання в катастрофічних ситуаціях;

- в насадженні повної безідейності, бездуховности, відсутність віри в здатність ефективної організації маси населення для позитивної, творчої соціальної дії в реальних умовах існування суспільства. Ідеологія «зовнішнього споживання» (ліберальна демократія, троцкізм, протестантизм, соціал-демократія і пр.), залишиться «брязкальцем на ковпаках записних дурнів». На інші ідеології буде, з використанням могутніх коштів інформаційно-психологічного впливу, навішуватися ярлик «забобонів темних предків». Ще більш жорстко буде охоронятися доступ до елітарної ідеології ФЦ, а тим більше - кластися край її критика. Безідейність буде поєднуватися з найжорстокішою цензурою на ідейність, на будь-який серйозний вияв інтелектуального початку або глибокої віри в традиційні цінності;

- в провокуванні націоналізму і будь-яких форм міжнаціональних зіткнень. Це повинне не тільки забезпечити кровопролитние зіткнення, але і часткове зняття провини з ФЦ, исповедивающего національно-кланову ідею, нацизм.

Перетворення цієї тенденції в пануючу означає вступ людства в тупикову гілку свого розвитку, його самознищення. «Успіх» на цьому шляху приведе не тільки до знищення найбільш духовно здорової його частини. Він приведе до духовного виродження тих, що всі залишилися, а в кінцевому результаті - до їх самознищення.

Друга тенденція буде породжуватися діяльністю залишків державних елит колишніх геополітичних центрів сили, а також їх союзників.

Характерними рисами цієї тенденції будуть спроби опору формуванню «світової держави» в руслі запропонованого ФЦ сценарія, з метою збереження основної дієздатної частини колишніх державних елит (вищого цивільного і військового чиновничества, господарських керівників в державній і недержавній сферах, наближених до них провідних фахівців в різних сферах). По своїй суті - це реакцію у відповідь тих, хто був упевнений в надійності свого положення в ролі привілейованої соціальної групи, яка втримує в руках соціальну ініціативу і забезпечує тим самим своє положення, але виявилася в умовах краху прийнятої стратегії. Точніше - це шар «відданих своїми ідейними вождями», шар рішучих дій, що виконали багато в інтересах сили, що скористалася ними для своїх цілей, шар «польових командирів» глобальної боротьби, у яких «украли перемогу» і перевели в розряд «переможених» їх ідейні натхненники і стратегічні керівники.

Положення цієї соціальної групи людства надто складне і суперечливе. Це буде відбиватися в непослідовності їх діяльності. Передусім, тут буде позначатися наявність значних підконтрольних ресурсів для ведіння боротьби, а також організаційного потенціалу, одночасно з відсутністю спроможної ідеології своєї боротьби (до цього вони користувалися чужою ідеологією, тією «ідеологією зовнішнього споживання», яку їм підкидав ФЦ). А це позбавляє можливості обгрунтовано визначити довгострокові цілі і стратегію їх досягнення. У той же час, необхідність негайної дії, під загрозою швидкого знищення їх потенціалу зі сторони ФЦ, позбавляє їх часу для наукової розробки і узгодження (в масштабах своєї неоднорідної міжнародної соціальної групи) ідеологічного обгрунтування історично перспективних цілей і стратегій їх досягнення.

Проте, можна прогнозувати деякі вияви даною силою тенденції, що породжується в загальній картині глобальної боротьби, наприклад:

- спробами реального зміцнення державності в окремих країнах (передусім - в США і Росії), які будуть важливі як акти протистояння в процесі формування «світової держави». Зовнішній вияв цих спроб буде прагнення посилити адміністративна могутність державних структур, яка при відсутності спроможної ідеології неминуче прийме «коричневу» оттенки;5

- прагненням вирішити проблему перенаселення, відповідно - «перепотребления» і що викликається ним ресурсний і екологічно неприйнятного рівня виробництва, за рахунок країн, насамперед, «третього миру». Чисельність населення ведучих країн світу виправдовує чисельність їх власної еліти, яка організує суспільне життя в господарській, соціальній і інших сферах. Тому спроби глобально скоротити числопотребителей будуть знаходитися відповідно певному до чисельності і дієздатності елітарних груп конкретних країн і регіонів світу. У цьому значенні, знайти «слабі ланки» в «третьому світі» істотно легше;

- ідеологічними «метаниями з сторони в сторону», викликаними протиріччями між наявністю коштів ведіння боротьби, механізму управління (власті) силами ведіння боротьби, а з іншого боку - відсутністю ідеології, що обгрунтовує історичну перспективність її ведіння. Внутрішня суперечність «коричневих» сил не дозволить їм створити науково обгрунтоване ідеологічне вчення. Суперечність складається в тому, що могутня адміністративна система може існувати тільки в загальнонародних інтересах, а цьому протистоїть приватний, елітарний інтерес. У минулі віки елітарний інтерес адміністративної верхівки признавався суспільством. Він спирався на монополію на знання в сфері державного управління. Недаремно ці знання передавалися як виключно закриті, на родовій основі, тільки «залученим». У католицтві, яке було вираженням саддукей-ских початків, ідейним оплотом адміністративної еліти, аристократії, навіть читання Біблії було закрите для простолюдин, щоб не розкривалися ідейні основи уявлень про управління суспільством. У нових умовах «джин знань вирився з пляшки». Науково-технічний прогрес виключає можливість забезпечення якісної переваги в знаннях з питань управління у адміністративної еліти над величезною масою людей, зайнятих у виробничій діяльності. Це розмежування людей в приналежності до адміністративної еліти або до іншого населення перестало бути абсолютним. Тому вже в XX віці його активно намагалися комбінувати, додатково підтверджувати матеріальним цензом, наявністю капіталу. Але по цій основі «коричневим» силам неможливо розмежувати себе з силами ФЦ, а значить - протистояти ім. Неможливість створити наукове обгрунтування своєї діяльності приведе, швидше усього, до «метаниям» між містикою і прагматизмом в різноманітних комбінаціях;

- нестійкістю союзницьких відносин елітарних угруповань з соціальними партнерами (груповими і індивідуальними), що приведе до регулярного звертання інструментів політичних репресій не тільки відносно справжніх противників, але і на внутрішніх ворогів, що регулярно виявляються «і зрадників».

Перетворення цієї тенденції в пануючу можливе тільки на історично короткий термін, оскільки ідеологією для обгрунтування довгострокових цілей вона не може бути забезпечена. Протиріччя між індивідуалізмом і колективізмом в саддукействе незмінювані. Найвірогідніше, тут сформується два основних соціальних течії. Це визначається тим, що ідеологічне зіставлення саддукейской позиції національно-клановим позиціям ФЦ можливе тільки по двох лініях:

- по лінії націоналізму;

- по лінії зіставлення індивідуалізму (зокрема, національної клановости, як форми його вияву) колективізму.

Сили першого з них спробують «полегшити собі життя», використавши підготовлену структурами ФЦ базу міжнаціональної ворожнечі. Однак націоналізм для будь-якої нації протипоставити їх іншим націям в умовах формування багатонаціональних сил глобального протистояння. Тому існування такого роду сил буде безперспективним і нетривалим, але це може спричинити крупномасштабний репресії і кровопролиття в локальних зонах світу.

Друга течія буде спиратися на складову частину колективізму, закладеного в саддукейской позиції. Тут воно отримає значну підтримку з боку маси населення і потенціал для великих і успішних дій в, боротьбі. Однак логіка соціальних процесів примусить їх дозволяти суперечність між колективізмом і індивідуалізмом в своїй власній позиції.

На початковому етапі це питання не буде стояти дуже гостро. Положення адміністративної еліти як соціальної групи буде виправдане її роллю керівників і організаторів боротьби, що надали, до того ж, особисто контрольовані кошти і організаційні можливості для її ведіння. Однак потреби колективізації соціального життя для розв'язання гострих питань виживання в умовах нестачі ресурсів, а тим більше - перша ж зміна поколінь, приведуть до відходу цього чинника на другий план. Для адміністративної еліти виникне дилема:

- відмовитися від залишків індивідуалізму, передусім, від пріоритету приватної власності на засоби виробництва, закріпити своє соціальне положення системою особливих, виняткових соціальних привілеїв і гарантій, обгрунтованих її роллю в предисторії боротьби. Це буде означати поступову «мутирование» «коричневої» системи суспільних відносин у бік «червоної»;

- боротися за збереження гарантій свого соціального положення з опорою на приватну власність, оскільки інакші основи їх стійкого виділення як соціальної групи будуть поступово слабшати. Але при цьому наростання гостроти проблем, що вимагають коллективистских рішень, а також історично «свіжий» досвід маси населення по організації і ведению'тяжелой і безкомпромісної боротьби, поставить їх перед загрозою одномоментного краху під тиском «знизу».

Історичну перспективу отримають тільки ті сили, які виберуть перший шлях.

Третя тенденція буде породжуватися діяльністю висунених з маси самоорганизующегося населення планети духовних лідерів, що затверджують ідеї колективізму.

Характерні риси цієї тенденції будуть відбуватися з прагнення дозволити глобальну кризу розвитку людства в інтересах його абсолютної більшості, а відповідно - на основах колективізму. При цьому виявиться той факт, що нині існуючі організаційні структури-носії коллективистской ідеології виявилися в кризі і нездібні виконати свою роль. Тому спроби створити на їх основі об'єднувальні, координуючі структури, що духовно очолюють масовий рух колективізму, будуть відбуватися регулярно, але також регулярно вони будуть терпіти провал. Для цього існує об'єктивна основа.

Фундаментальна причина кризи існуючих структур-носіїв коллективистской ідеології складається в їх інтелектуальному отставанії від досягнутого рівня розвитку людського знання. Це торкається як церковних організацій, так і світських (партій, рухів). Таке положення склалося досить давно (для різних організацій - по-різному), воно стало звичним, закріплено традиціями взаємовідносин людей в сфері діяльності ідеологічних структур.

Першими в цю кризу увійшли церковні організації. Роль монастирів як охоронців знань, роль служителів церкви як головних просвітників населення у всіх відносинах, стала втрачатися давно. Людське знання, що Розширяється вимагало свого колективного носія, «ядра», яке зберігає і розвиває його вищі досягнення. Для цього потрібні університети, дослідницькі і освітні установи різного рівня. Матеріальне і інше забезпечення науки і освіти поступово стало непосильним для церковних організацій і перейшло на піклування держави. За релігійними організаціями збереглося, в основному, етичне виховання, яке тільки в єдності з інтелектуальним формуванням людей забезпечує духовність загалом. Разом з цим змінилося і якість знань служителів церкви, їх здатність визначати шляху вирішення державних і соціальних проблем. Це означало втрату істотних функцій і кризу духовної влади загалом, яка формально ще довго продовжувала признаватися за церковними організаціями різних країн і віросповідань. Духовна влада перестала визначати розв'язання найважливіших соціальних, державних питань, контролювати розвиток системи суспільних відносин загалом.

Світські ідеологічні рухи і організації виникли пізніше, в основному як наслідок цієї кризи, що вже сформувалася. Церковні організації «звільнили для них місце» в суспільній свідомості, переставши вирішувати питання, що вимагали рішення. Виникали ідеологічні системи поглядів, що формувалися провідними вченими, мислителями. З них найбільш цікаві для суспільства перетворювалися в течії суспільної думки, спроби реалізувати які в суспільній практиці породжували соціально-політичні організації (партії, союзи і інше). Але саме на переході стану з фази течії суспільної думки в суспільно-політичний рух була «закладена міна уповільненої дії». При цьому лідируючі функції переходили від ведучих мислителів і вчених до ведучих політик. А це, за рідким винятком, неспівпадаючі категорії. Ведучі політики, навіть якщо вони добре виконували функції носіїв моральності (носіїв інтересів боротьби за народний добробут, за справедливість суспільних відносин), виявлялися лише споживачами вищих досягнень людського знання. І, як споживачі, вони формували попит на наукові знання: вони вимагали від вчених те, що їм здавалося корисніше з точки зору соціально-групових інтересів, що зручніше для використання при конкретних ситуаціях і можливостях,

Політикам, що прийшли у владу або що рухалися до неї, були потрібен вчені. Але серед останніх вибиралися ті, які могли добре обгрунтувати інтереси політиків, «зручні» мислителі, готові виявити «гнучкість» під тиском запитів начальства. Серед «радників вождів» з'являлися у великому числі «дуті авторитети». Це було закономірне, оскільки політичній еліті було неможливо досягнути таких висот в науці, щоб самостійно оцінювати науковий рівень і спроможність нових наукових розробок. Її представники орієнтуються на вияви атрибутики суспільного визнання наукового авторитету конкретних людей. А тут «претенденти лавра на ниві науки», як правило, успішно обходять самозабутньо людей, що займаються наукою. Є тут і інший психологічний момент. Нездатність об'єктивно оцінити потенціал вченого і исчерпивающе зрозуміти теоретичну основу його висновків народжує у представників політичної влади нездатність довіряти йому до кінця, а отже - добровільно підкорятися в процесі формування рішень. Політичним лідерам не потрібні «наукові керівники», ним потрібні «наукові підлеглі». У зв'язку з цим, розрив між суспільно-політичною елітою і реальною інтелектуальною елітою став наростати по мірі розвитку науки, її ускладнення в структурі організації знань.

До кінця XX віку цей процес кризи світських суспільно-політичних організацій привів до тієї ж ситуації, яка колись виникла в зв'язку з кризою у виконанні соціальних функцій церковними організаціями. Яскравим виявом цього є те, що в політичному житті суспільства панує «пиар», а не пошук істини. Ця криза посилюється не тільки стихійними процесами, але і що цілеспрямовано формуються. Підтримка протистоячих суспільно-політичних сил в духовно пригнобленому, дезорієнтованому стані є постійно діючою складовою в забезпеченні стратегії боротьби ФЦ за тотальне руйнування духовності і своє панування. Тому керівництво релігійних і світських ідеологічних рухів грунтовно «начинене» агентурою впливу, що паралізує, насамперед, їх доцільну самоорганизацию і пошук реальних шляхів виходу з внутрішньої кризи, виникнення реального духовного лідерства в суспільному житті.

Спроби знайти духовну владу, яка відкриває можливість підпорядкувати єдиній волі, єдиному задуму і плану дії величезної маси людей, продовжуються. Але поява в центрі суспільної уваги самостійних духовних лідерів надійно блокована суспільно-політичною елітою всіх без виключення ідейних орієнтації. А «приручені і призначені» на виконання цієї ролі - просто неспроможні. Тому стала традиційною ситуація, коли політичні керівники публічно затверджують етичні цінності колективізму, загальнонародні інтереси, ідеали справедливості, але при переході до інтелектуальної частини виявляються неспроможні. Стратегію боротьби, яка б надійно приводила до успіху, не може запропонувати ніхто з них.

Таким чином, вияв третьої тенденції в загальній картині глобальної боротьби буде безпосередньо пов'язаний з ситуацією розв'язання духовної кризи людства в пошуках більш довершеного розуміння колективізму. Зокрема, можна прогнозувати:

- найбільш активні процеси у вказаній сфері будуть відбуватися в країнах і верствах населення, що традиційно орієнтувалися на коллективистские цінності, ідейно-релігійних поглядів ессейского глузду, що дотримувалися;

- безуспішні спроби добитися ефективної координації дій різних рухів з религиознимії світськими ідейними основами приведуть до очікування виходу духовного лідера «знизу», що створить сприятливі умови для цього з точки зору концентрації суспільної уваги в правильному напрямі;

- пошуки компромісу, можливостей негайно організувати дії зацікавлених соціальних шарів, будуть створювати грунт для широкої суспільної підтримки великих і дієздатних суспільних структур, діючих хоч би в якихсь важливих аспектах в напрямі зміцнення колективізму, державності. А без могутньої ідейної бази такі структури можуть виникати лише за рахунок наявності великих організаційних і матеріально-технічних ресурсів. Цим мають в своєму розпорядженні, в основному, сили саддукейской орієнтації. Одночасно з цим буде наростати масове розуміння безглуздя компромісів в духовній сфері;

- розв'язання духовної кризи буде пов'язане не з конкуренцією суспільно-політичних лідерів, а з конкуренцією вільних від адміністративного тиску наукових шкіл. Прорив в фундаментальному обгрунтуванні і розвитку теорії колективізму стане базою для висунення духовних лідерів. Однак для того, щоб ідея була визнана суспільством істинної, вона повинна очевидно перевершувати існуюче на нинішньому рівні знань. Тому тут потрібно не тільки більш грунтовне опрацювання існуючої наукової бази для «поліпшеного» викладу суті соціальних проблем. Потрібно прорив в знанні на світоглядному рівні;

- поява реальних духовних лідерів приведе до стрімкої організації идеологизированних суспільних структур на міжнародному, глобальному рівні. Умови обстановки приведуть до виникнення єдність управління соціальною боротьбою в глобальних масштабах: з використанням ресурсів, сил і коштів ведіння боротьби за єдиним задумом і плану на стратегічному і оперативному рівнях. У порівнянні з цим, досвід створення і реорганізацій Комінтерна буде виглядати лише «пробою пера».

* * *

Суперечлива загальна картина процесу глобализації буде складатися в переплетенні вказаних головних тенденцій її розвитку. Основна боротьба буде відбуватися навколо вибору шляху глобализації, а не проти неї як такої. Духовна суть рушійних сил цієї боротьби виявиться в повній мірі:

- фарисейська ідея пріоритету приватного над загальним, пріоритету індивідуалізму, направить своїх адептів в битву за абсолютизування індивідуалістичний напрям глобализації. Це боротьба за збереження життя на планеті для єдиної національно-кланової структури, яка перетвориться в групу що єдино мають право на повноцінне життя, що тримає при собі в соціально безправному стані групу необхідної ним прислуги. Це буде крайня форма вияву індивідуалізму, зневаги спільними інтересами більшості людей, що доходить до зневаги їх життям, до їх тотального знищення;

- саддукейская ідея виявить свою внутрішню суперечність, несумісність початків колективізму і індивідуалізму. А тому спроможній концепції глобализації тут з'явитися не може. Спроби триматися за «ерзац-варіанти» цього приведуть до поразок і усвідомлення безвихідності самостійної позиції, до визнання духовної поразки. Її адепти, яких не прийняли в коло «вибраних» сили радикального індивідуалізму, вимушені будуть посилювати в своїй позиції коллективистские початки, щоб виявитися спочатку союзниками, а потім повністю влитися в ряди коллективистов. Ті з них, які відмовляться від цього шляху, зникнуть з історичної арени;

- ессейская ідея виявить свою моральність колективизма, моральність відстоювання спільних інтересів. Саме на цій етичній основі, а не за рахунок «вкидання» великих матеріальних коштів в дослідження, будуть мобілізовані кращі в світі інтелектуальні сили для формування фундаментальної теорії розвитку колективізму, пошуку практичних шляхів подолання кризи розвитку людства, шляхів досягнення перемоги над протистоячими силами. Подолання нестач приватних ідей дозволить народитися Суцільній ідеї колективного існування людей.

Загальна картина боротьби буде характеризуватися розділенням сил по духовних основах в умовах глобального противоборства. Інтереси людей, залучених в цей процес, породять поступовий перехід від пріоритетів державної приналежності до пріоритетів духовної приналежності при формуванні складу протиборствуючих сил. Це приведе до формування, з одного боку, протистоячих один одному соціальних груп в більшості країн світу, а з іншого боку, міжнародних структур оперативного управління протистоячими силами. Сказане означає, що уперше в історії розвернеться світова громадянська війна.

Сили, що Беруть участь в боротьбі будуть перетворюватися відповідно до характеру і умов боротьби, міняти свій потенціал в залежності від успіхів внутрішньої організації, отримання і узагальнення досвіду пройденого шляху, перерозподілу контрольованих ресурсів і коштів боротьби. Ці складні процеси будуть міняти співвідношення сил і впливати на розвиток ситуації. Різке і для багатьох непередбачувана зміна співвідношення сил може статися в зв'язки з появою фундаментальних відкриттів в науково-технічній сфері, які приведуть до виникнення якісно нових коштів впливу на протистоячі сили. Науково-технічний прогрес створює для цього передумови. Тому хід розвитку суперечливого процесу глобализації поки ще описується «рівнянням з багатьма невідомими». У справжній роботі ставилася задача виявити лише головні протиріччя і тенденції, що породжуються ними в розвитку глобальної ситуації.

Зараз стало ясно головне. Протиріччя глобализації будуть дозволятися в найбільшій соціальній боротьбі в масштабах всього людства, ні з чим не порівнянної по напруженості, історичної фундаментальність цілей, мужності і трагізму. Її слідством стане радикальна зміна всієї системи суспільних відносин, виникнення нового образу життя людей в новому, єдиному світі. Зміняться і самі люди, які пройдуть через таку боротьбу, глибоко усвідомлюють духовні цінності, ради затвердження яких вона виникла. Почнеться нова ера існування людства.