Реферати

Реферат: Валютний курс і міжнародні розрахунки

Технологія добування мазала. Основні моменти, зв'язані з добуванням самого великого й обережного представника роду шляхетних оленів - мазала. Підготовка до полювання і способи добування. Полювання нагоном, скрадом, облавою, із собаками. Весняне полювання на схилах і на міграційних шляхах.

Соціальне страхування робітників у Російській Імперії. Думський період існування Російської імперії. Уперше прийняті закони про робоче страхування. Підготовка професійних страхових працівників. Розвиток соціального страхування вшир на інші соціальні шари і групи населення Російської імперії.

Про що сперечалися Е. Базаров і П. П. Кирсанов в романі И. С. Тургенева "Батьки і діти". Одна з найважливіших рис творчості Тургенева бажання розібратися у всьому, що відбувається в країні. Яскравим романом, що відобразив цілий етап в історичному розвитку Росії другої половини XIX століття, з'явився роман "Отци і дети".

Ідеологія народництва. Складання і розвиток теорії народництва. Організація революційних народників, їхня тактика в 70-80-і рр. XIX в. Криза революційного і поява ліберального народництва. Поширення марксизму в Росії групою "Звільнення праці" Г. Плеханова.

Перший європейський університет у Болоньї. Передумови до утворення університету в Італії. Політичне й інтелектуальне життя світу в епоху античності. Початок XI сторіччя, клерикали знайшли недостачу могутніх інтелектуалів і посприяли університетському буму. Болонский університет.

ЗМІСТ

1. ВАЛЮТНИЙ КУРС

1.1. Суть валютного курсу. ...... 3

1.2. Основа валютного курсу. ...... 3

1.3. Чинники, що впливають на валютний курс. ...... 4

1.4. Основні методи регулювання валютного курсу. ...... 7

1.5. Режими валютного курсу. ...... 10

2. ВАЛЮТНА КОТИРОВАННЯ

2.1. Поняття валютної котировання. ...... 13

2.2. Види валютної котировання. ...... 13

2.3. Види валютних операцій. ...... 17

3. МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ

3.1. Поняття міжнародних розрахунків. ...... 25

3.2. Кошти міжнародних розрахунків. ...... 26

3.3. Механізм міжнародних розрахунків. ...... 27

3.4. Основні форми міжнародних розрахунків. ...... 29

СПИСОК ДЖЕРЕЛ, що ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ. ...... 40

1. ВАЛЮТНИЙ КУРС

1.1. Суть валютного курсу

Міжнародні економічні операції пов'язані з обміном національних валют. Цей обмін відбувається по певному співвідношенню.

Співвідношення між грошовими одиницями різних країн, т. е. ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни (або в міжнародній грошовій одиниці), називається валютним курсом.

Валютний курс - це не технічний коефіцієнт перерахунку, а «ціна» грошової одиниці даної країни, виражена у іноземній валюті або міжнародних валютних одиницях (ЕКЮ, СДР).

Валютний курс необхідний для міжнародних валютних, розрахункових, кредитно-фінансових операцій. Наприклад, експортер обмінює виручену іноземну валюту на національну, оскільки в нормальних умовах валюти інших країн не звертаються як грошові кошти на території даної держави. Імпортер придбаває іноземну валюту для оплати куплених за рубежем товарів.

1.2. Основа валютного курсу

Вартісною основою валютного курсу служитпаритет покупательнойспособности (ППС), т. е. співвідношення валют по їх купівельній здатності. Купівельна здатність виражає середні національні рівні цін на товари, послуги, інвестиції.

При вільному розміні банкнот на золото і свободі золотого звертання між країнами валютний курс трохи відхиляється від ППС внаслідок дії механізму золотих точок. Механізм золотих точок- межі відхилення валютного курсу від монетарного паритету (звичайно не більше за 1 %): нижній (при досягненні якого починається стік золота з країни) і верхній (починається його притока). Монетарний паритет- співвідношення вагового вмісту золота в грошових одиницях (монетах) різних країн.

У умовах паперово-грошового обігу валютні курси можуть істотно відхилятися від ППС. Для промислово розвинених країн це відхилення складає, за останніми підрахунками, до 40 %. У багатьох країнах, що розвиваються і країнах з перехідною економікою курс національної валюти в 2- 4 рази нижче за паритет.

Відхилення валютного курсу від ППС відбувається під впливом попиту і пропозиції на валюту, які в свою чергу залежать від різних чинників [1,6].

Валютні курси публікуються в пресі. Звичайно в поточній інформації містяться котировання за два попередніх дні і короткострокові прогнози [3].

1.3. Чинники, що впливають на валютний курс

Потрібно розрізнювати кон'юнктурні і структурні (довгострокові) зміни, що впливають на валютний курс.

До кон'юнктурних чинників, що впливають на валютний курс, відносяться:

1. Стан економіки:

- темп інфляції;

- рівень процентних ставок;

- діяльність валютних ринків;

- валютна спекуляція;

- валютна політика;

- стан платіжного балансу;

- міра використання національної валюти в міжнародних розрахунках;

- прискорення або затримка міжнародних розрахунків.

2. Політична обстановка в країні (політичний чинник).

3. Міра довір'я до національної валюти на національному і світовому ринках (психологічний чинник) [1].

Кон'юнктурні чинники пов'язані з коливаннями ділової активності,

політичною і військово-політичною обстановкою, з чутками (порою ажиотажними), здогадками і прогнозами. Обмінний курс залежить від того, наскільки песимістично або оптимістично настроєне суспільство відносно урядової політики [3].

Чим вище темп інфляції (зростання цін) в країні в порівнянні з іншими

державами, тим нижче курс її валюти, якщо не протидіють інакші чинники. Інфляційне знецінення грошей в країні спричиняє зниження їх купівельної здатності і тенденцію до падіння їх валютного курсу.

На валютний курс впливає міра використання валюти на світових ринках. Зокрема, переважне використання долара США в міжнародних розрахунках і на міжнародному ринку капіталів викликає постійний попит на нього і підтримує його курс навіть в умовах падіння його купівельної спроможності або пасивного сальдо платіжного балансу США.

Підвищення процентних ставок по депозитах і (або) прибутковості цінних паперів у якій-небудь валюті викличе зростання попиту на цю валюту і приведе до її дорожчання. Відносно більш високі процентні ставки і прибутковість цінних паперів в даній країні (при відсутності обмежень на рух капіталу) приведуть, по-перше, до притоки в цю країну іноземного капіталу і відповідно - до збільшення пропозиції іноземної валюти, її здешевлення і дорожчання національної валюти. По-друге, приносячий більш високий дохід депозити і цінні папери у національній валюті будуть сприяти переливу національних грошових коштів з валютного ринку, зменшенню попиту на іноземну валюту, пониженню курсу іноземною і підвищенню курсу національної валюти.

При активному платіжному балансі країни зростає попит на її валюту з боку іноземних боржників, її курс може підвищитися.

Важливе економічне значення валютного курсу зумовлює необхідність його державного регулювання [6].

Нарівні з кон'юнктурними чинниками, вплив яких передбачити важкий, на попит і пропозицію валюти, т. е. на динаміку її курсу, впливають і відносно довготривалі тенденції, що визначають положення тієї або інакшої національної грошової одиниці у валютній ієрархії (структурні чинники).

До структурних чинників відносяться:

1. Конкурентоздатність товарів на світових ринках і її зміни. Вони зумовлені, зрештою технологічними детермінантами. Форсований експорт стимулює притоку іноземної валюти.

2. Зростання національного доходу обумовлює підвищений попит на іноземну продукцію, тим часом як товарний імпорт може збільшити стік іноземної валюти.

3. Послідовне підвищення внутрішніх цін в порівнянні з цінами на ринках партнерів посилює прагнення закуповувати більш дешеві іноземні товари, тим часом як схильність іноземців до придбання товарів або послуг, що стають все більш дорогими, випаровується. У результаті знижується пропозиція іноземної валюти і відбувається знецінення вітчизняної.

4. При інших рівних умовах, підвищення процентних ставок є чинником залучення іноземного капіталу і, відповідно, іноземної валюти, а також може вести до дорожчання вітчизняної. Але підвищення процентних ставок має, як відоме, і тіньову сторону: воно здорожувати кредит і угнетающе впливає на інвестиційну діяльність всередині країни.

5. Міра розвитку ринку цінних паперів (облігацій, кредитних векселів, акцій і пр.), складові здорову конкуренцію валютному ринку. Фондовий ринок може залучати іноземну валюту безпосередньо, але також притягати національні грошові кошти, які в іншому випадку використовувалися б на купівлю іноземної валюти [3].

1.4. Основні методи регулювання валютного курсу

Основним органом валютного регулювання Російської Федерації є Центральний Банк РФ. Він визначає сферу і порядок обігу в Російській Федерації іноземної валюти і цінних паперів у іноземній валюті, встановлює правила проведення резидентами і нерезидентами Росії операцій з іноземною валютою і цінними паперами у іноземній валюті, а також правила проведення нерезидентами операцій з рублями і цінними паперами в рублях; встановлює порядок обов'язкового перекладу, ввезення і пересилки в РФ іноземної валюти і цінних паперів у іноземній валюті, належної резидентам, а також випадки і умови відкриття резидентами рахунків у іноземній валюті в банках за межами РФ; встановлює загальні правила видачі ліцензій банкам і інакшим кредитним установам на здійснення валютних операцій і видає такі ліцензії; встановлює єдині форми обліку, звітності, документації і статистик валютних операцій, в тому числі уповноваженими банками.

Основними методами валютного регулювання є:

- валютна інтервенція (окупка-продаж іноземної валюти на

національну);

- операції центрального банку на відкритому ринку (купівля-продаж цінних паперів);

- зміна центральним банком рівня процентних ставок і (або) норм обов'язкових резервів.

Валютний контроль в Росії здійснюється органами валютного контролю і їх агентами. Органами валютного контролю є Центральний банк і Уряд РФ. Агентами валютного контролю є органиації, які відповідно до законодавчих актів можуть здійснювати функції валютного контролю, зокрема, Федеральна служба РФ по валютному і експортному контролю і уповноважені банки.

Основними напрямами валютного контролю є:

- визначення відповідності валютних операцій, що проводяться чинному законодавству і наявності необхідних для них ліцензій і дозволів;

- перевірка виконання резидентами зобов'язань у іноземній валюті перед державою, а також обзательств по продажу іноземної валюти на внутрішньому ринку РФ, обгрунтованості платежів у іноземній валюті, повноти і об'єктивностей обліку і звітності по валютних операцій, а також по операціях нерезидентами в рублях [1,6].

Об'єктом національного і міждержавного регулювання є валютні обмеження і режим конвертованості валют.

Валютні обмеження- це введені в законодавчому або адміністративному порядку обмеження операцій з національною і іноземною валютою, золотом і іншими валютними цінностями.

Розрізнюють обмеження платежів і переказів по поточних операціях платіжного балансу і по фінансових операціях (т. е. операціям, пов'язаним з рухом капіталів і кредитів), по операціях резидентів і нерезидентів.

Від кількості і вигляду практикуемих в країні валютних обмежень залежить режим конвертованості валюти. Валютна конвертованість (оборотність)- це можливість конверсії (обміну) валюти даної країни на валюти інших країн. Розрізнюють вільно, або повністю, конвертовані (оборотні) валюти, частково конвертовані і неконвертовані (безповоротні).

Повністю конвертованими («що вільно використовуються» згідно з термінологією МВФ) є валюти країн, в яких практично відсутні валютні обмеження по всіх видах операцій для всіх держателів валюти (резидентів і нерезидентів). До таких країн відносяться, наприклад, США, ФРН, Японія, Великобританія, Канада, Данія, Нідерланди, Австралія, Нова Зеландія, Сингапур, Гонконг, арабські нафтовидобувні країни.

Причастичной конвертируемостив країні зберігаються обмеження по окремих видах операцій і/або для окремих держателів валюти. Якщо обмежені можливості конверсії для резидентів, то конвертованість називаетсявнешней, якщо нерезидентів - внутрішньої. Найбільше значення має конвертованість по поточних операціях платіжного балансу, т. е. можливість без обмежень здійснювати імпорт і експорт товарів. Більшість промислово розвинених країн перейшли до даного типу часткової конвертованості в середині 60-х рр.

Валюта називаетсянеконвертируемой, якщо в країні діють практично всі види обмежень і, передусім, заборона на купівлю-продаж іноземної валюти, її зберігання, вивіз і ввезення. Неконвертована валюта характерна для багатьох країн, що розвиваються [6].

1.5. Режими валютного курсу

Режим валютного курсу характеризує порядок встановлення

курсових співвідношень між валютами.

Розрізнюють фіксований, «плаваючий» курси валют і їх варіанти, об'єднуючі в різних комбінаціях окремі елементи фіксованого і «плаваючого» курсів. Така класифікація курсових режимів загалом відповідає прийнятому МВФ діленню валют на три групи:

- валюти з прив'язкою (до однієї валюти, «валютного кошика» або міжнародної грошової одиниці);

- валюти з великою гнучкістю;

- валюти з обмеженою гнучкістю.

1.5.1. Режим фіксованого валютного курсу

Прірежіме фіксованого курсацентральний банк встановлює

курс національної валюти на певному рівні по відношенню до валюти якої-небудь країни, до якої «прив'язана» валюта даної країни, до валютного кошика (звичайно в неї входять валюти основних торгово-економічних партнерів) або до міжнародної грошової одиниці. Особливість фіксованого курсу складається в тому, що він залишається незмінним протягом більш або менш тривалого часу (декількох років або декількох місяців), т. е. не залежить від зміни попиту і пропозиції на валюту. Зміна фіксованого курсу відбувається внаслідок його офіційного перегляду (девальвації - пониження або ревальвації - підвищення).

При фіксованому курсі центральний банк нерідко встановлює різні курси по окремих операціях - режим множинності валютних курсів. Такий режим діяв в Росії з листопада 1989 року по липень 1922 р. Режим фіксованого валютного курсу звичайно встановлюється в країнах з жорсткими валютними обмеженнями і неконвертованою валютою. На сучасному етапі його застосовують в основному країни, що розвиваються.

1.5.2. Режим «плаваючого» або колеблющегося курсу

Такий режим характерний для країн, де валютні обмеження відсутні або незначні. При такому режимі валютний курс відносно вільно міняється під впливом попиту і пропозиції на валюту. Режим «плаваючого» курсане виключає проведення центральним банком тих або інакших заходів, направлених на регулювання валютного курсу. З березня 1973 р. країни перейшли до плаваючих валютних курсів. Однак переважає регульоване державою плавання курсів валют.

1.5.3. Проміжні варіанти режиму валютного курсу

До проміжних між фіксованим і «плаваючим» варіантами режиму валютного курсу можна віднести:

- режим «змінної фіксації», при якому центральний банк щодня встановлює валютний курс виходячи з певних показників: рівня інфляції, стану платіжного балансу, зміни величини офіційних золотовалютних резервів і інш.;

- режим «валютного коридора», при якому центральний банк встановлює верхня і нижня межі коливання валютного курсу. Режим «валютного коридора» називають як режим «м'якої фіксації» (якщо встановлені вузькі межі коливання), так і режимом «керованого плавання» (якщо коридор досить широкий). Чим ширше «коридор», тим в більшій мірі рух валютного курсу відповідає реальному співвідношенню ринкового попиту і пропозиції на валюту;

- режим «спільного», або «колективного плавання», валют, при якому курси валют країн - членів валютного угруповання підтримуються по відношенню один до одного в межах «валютного коридора» і «спільно плавають» навколо валют, не вхідних в угруповання [1,6].

1.5.4. Розвиток режиму курсу рубля в Росії

Після вступу Росії в 1992 році в МВФ Центральний банк відмовився від режиму множинності валютних курсів і встановив режим «плаваючого» валютного курсу. З середини 1995 р. режим «плаваючого» курсу був замінений режимом «валютного коридора». У 1995-1997 рр. Банк Росії встановлював абсолютні значення верхніх і нижніх меж коливання валютного курсу, на 1998-2000 рр. введений «горизонтальний валютний коридор» з центральним курсом 6.2 крб. за 1 долл. США з можливими відхиленнями від нього в межах ± 15 %. Цей «коридор» був розширений 17 серпня 1998 р., а з вересня 1998 р. курс рубля знаходиться в режимі «вільного плавання».

2. ВАЛЮТНА КОТИРОВАННЯ

2.1. Поняття валютної котировання

Валютна котировання - визначення пропорцій обміну валют, т. е.

жваві ринкові курси дня. Вони залежать від того, в якому стані знаходився курс учора, перед закриттям, причому на основних міжнародних біржах - від Токіо до Нью-Йорка; які види на кон'юнктуру, валютні потенції банків. Повна котировання включаеткурс продажу (звичайно більш високий) икурс купівлі (більш низький). Різницю (маржу) складають комісійні.

2.2. Види валютної котировання

На валютному ринку діють два методи валютної котировання: прямий і непрямий (зворотний). У більшості країн (в тому числі в Росії) применяетсяпрямая котировання, при якій курс одиниці іноземної валюти виражається у національній валюті. Прикосвенной котировкекурс одиниці національної валюти виражається в певній кількості іноземної валюти. Непряма котировання застосуються в Великобританії, а з 1987 р. і в США.

Розрізнюють також котировання валютофициальную, міжбанківську, біржову. Офіційну валютну котировання здійснює центральний банк. Офіційний валютний курс використовується для цілей обліку і митних платежів, при складанні платіжного балансу.

Способи визначення офіційного валютного курсу розрізнюються по країнах в залежності від характеру валютної системи і режиму валютного курсу. У країнах, де діє режим фіксованого валютного курсу, котировання визначається чисто адміністративним шляхом. Центральний банк встановлює (незалежно від попиту і пропозиції на валюту) курс національної валюти по відношенню до валюти якої-небудь однієї країни, до якої «прив'язана» валюта даної країни, або по відношенню відразу декільком валютам (на базі «валютного кошика»), або до СДР. При цьому центральний банк може встановлювати різні валютні курси по окремих операціях (множинність валютних курсів). Такий спосіб застосовувався в Російській Федерації до липня 1992 р.

При режимі «валютного коридора» офіційний валютний курс встановлюється в рамках «валютного коридора», або 6а рівні біржового (як було, наприклад, в Росії з липня 1995 р. по травень 1996 р.), або шляхом щоденних котировання, так званої «змінної фіксації».

У деяких країнах з нерозвиненим валютним ринком, де основний оборот валютних операцій проходить через валютну біржу, офіційний курс встановлюється на рівні біржового.

У країнах з вільним валютним ринком, де діє режим «плаваючих» курсів, що складаються в залежності від попиту і пропозиції на іноземну валюту, центральні банки встановлюють офіційний курс на рівні міжбанківського. У деяких промислово розвинених країнах зберігається традиція встановлення офіційного курсу на рівні біржового. У ФРН офіційний курс марки прирівнюється до курсу долара США на валютній біржі у Франкфурте-на-Майне в 11.00. Однак ця данина традиції нічого не міняє, оскільки даний курс практично не відрізняється від міжбанківського.

Оскільки основний об'єм валютних операцій в промислово розвинених країнах здійснюється на позабіржовому міжбанківському валютному ринку, основним курсом внутрішнього ринку цих країн є міжбанківський курс. Міжбанківську котировкуустанавливают великі комерційні банки - основні оператори валютного ринку, підтримуючі один з одним постійні відносини. Їх називаютмаркет-мейкери (делатели ринку). Інші банки - маркет-юзери (користувачі ринку) звертаються за котировання до маркет-мейкерам. Міжбанківські валютні котировання встановлюються маркет-мейкерами шляхом послідовного зіставлення попиту і пропозиції по кожній валюті.

На міжбанківські курси орієнтуються всі інші учасники валютного ринку, він служить основою встановлення курсів по кожній валюті. Біржовий курс носить в основному довідковий характер.

У країнах з жорсткими валютними обмеженнями і фіксованим валютним курсом всі операції проводяться по офіційному курсу. У ряді країн з нерозвиненим валютним ринком, де об'єм валютних операцій доводиться на валютні біржі, основним курсом внутрішнього валютного ринку служитбиржевая котировання, яка складається на біржі на основі послідовного зіставлення заявок на купівлю-продаж валюти (біржовий фіксинг). Біржовий курс служить основою встановлення курсів як по міжбанківських операціях, так і для банківських клієнтів [3,6].

Розрізнюють котировання:

а) Прямі. Застосовуються в більшості країн (в тому числі в Росії). При прямій котировання вартість одиниці іноземної валюти виражається в національній грошовій одиниці:

КУРСПРЯМОЙ= Національна валюта

Іноземна валюта,

Наприклад, 1 долл. = 24.75 крб.

б) Непряма. За одиницю прийнята національна грошова одиниця, курс якої виражається в певній кількості іноземної валюти. Непряма котировання застосовується в Великобританії, а з 1987 р. і в США.

КУРСКОСВЕННИЙ =Іноземна валюта

Національна валюта

Наприклад, 1 крб. = 0.0404 долл.

Між прямою і непрямою котировання існує зворотно пропорційна залежність:

КУРСПРЯМОЙ= 1

КУРСКОСВЕННИЙ

На табло курсів валютного відділу великого банку будь-якої країни індукуються курси долара по відношенню до інших валют, т. е. представленапрямая котировання.

Для англійського фунта стерлінгів історично сохраняетсякосвенная котировання, тому рядок GBP в цій таблиці читається таким чином:

1 фунт стерлінгів = 1,. .. долара.

в) Крос-курс. Представляє співвідношення між двома валютами по відношенню до третьої валюти.

Наприклад, на 6 травня 1999 р. Банк Росії встановив для цілей обліку і митних платежів наступні курси:

1 долар США = 24.89 крб.;

1 німецька марка = 13.11 крб.

Приклад 1. Визначити крос-курс USD/DEM:

Крос-курс - долар США/Німецький марка (USD/DEM) - по відношенню до рубля розраховується таким чином:

КРОСС-КУРСДОЛЛ. =1 німецька марка × 24.89 крб. =1.8375 німий. марок

13.11 крб.

Приклад 2. Визначити, яким буде середній курс німецької марки до швейцарського франка (DEM/CHF), якщо вийти з середніх співвідношень з доларом США:

Складаємо ланцюгове рівняння:

Х швейцарських франків = 100 німецьких марок,

1.5125 німецьких марок = 1 долар США,

1 долар США = 1.3140 швейцарських франків.

Тоді

100 німецьких марок = 100 × 1.3149 = 86.88 швейцарських франків

1.5125

Приклад 3. Яким буде середній курс фунта стерлінгів до швейцарського франка (GBP/CHF), розрахований на основі середніх курсів цих валют до долара США?

Складаємо ланцюгове рівняння:

Х швейцарських франків = 1 фунт стерлінгів,

1 фунт стерлінгів = 1.6950 доларів США,

1 долар США = 1.3140 швейцарських франків.

Тогда1 фунт стерлінгів = 1.6950 × 1.3140 = 2.2272 швейцарських франка.

[5]

2.3. Види валютних операцій

Самим загальним є розділення валютних операцій накассовиеисрочние. Перші називають ще овернайтом (overnight). У цьому випадку мова йде про надання товару (валюти) в момент висновку операції або через декілька днів, у-другому - про тимчасовий розрив між датою висновку операції і її реалізації.

2.3.1. Касові операції (операції «спот»)

Операції на умовах «спот» (spot - готівковий, негайний) здійснюються по курсу, встановленому на момент укладення угоди, і з постачанням валюти не пізніше другого робочого дня. Той, що Прострочив платить прогресивно зростаючий штраф-відсоток.

У основі операцій «спот» лежать кореспондентські відносини між банками.

1) Просторовий арбітраж. Процентний арбітраж поширений в Росії. До цієї валютної операції стихійним шляхом приходять початківці ділери. Прибуток виникає через різницю в курсах на різних валютних ринках. Ділер купує долари по Франкфурте за 1.5 DM, одночасно продаючи їх в Нью-Йорку за 1.6 DM. Різниця в курсах відносно стійких валют незначна, тому операція має значення лише при великих об'ємах.

У нормальних умовах валютний арбітраж відноситься, по своїх макроекономічних наслідках, до позитивного явища, оскільки сприяє вирівнюванню ринкових курсів валют. Але в атмосфері інфляції додаткова притока рублів, наприклад, в Москву або Санкт-Петербург з метою купівлі ВКВ, може стати причиною курсових перекосів.

При простому арбітражі взаємодіють два контрагенти. Покупець проводить оплату зі свого банківського рахунку, продавець - діючи по розпорядженню першого (або спільно з ним) - нараховує виручку. Їх инвалютний ресурс загалом не міняється.

Складний або конверсиониий арбітраж передбачає роботу з рядом валют на різних ринках. Вивчення географії валютних котировання дозволяє виявити точки відносно більш дешевої купівлі іноземної валюти. Маклер як би підіймається по рівнях, обмінюючи куплену валюту на третю, четверту. Причому повернення до первинної валюти необов'язкове.

Арбітражний прибуток надто нестабільний, конверсійні операції зв'язані з ризиком залишитися в неприкритій позиції в якій-небудь ланці.

2) Крос-операції. Крос-операції - це прирівняння однієї

валюти до іншої через шлях третьої - національної, країни де здійснюється операція або, що досить поширено на світових валютних ринках, через попереднє прирівняння валют до долара.

У Росії кросу-операції з рублевим посередництвом здійснюються при роботі з «м'якими» валютами.

Крос- операції застосовуються при поєднанні валютного обміну з купівлею-продажем цінних паперів.

Але використання кросу-операцій таїть в собі ризик зміни валютних курсів в проміжок між першим і другим актами операції. Порою, щоб уникнути збитків, доводиться залучати до операції третю або четверту валюту.

2.3.2. Форвардні операції

Термінові або форвардні операції служать двуединой мети: видобуванню прибутку у вигляді курсової різниці і страхуванню учасників від валютних ризиків.

Термінова операція по продажу (купівлі) валюти включає наступні умови:

- Курс операції фіксується в момент її висновку.

- Передача валюти здійснюється через 1 - 3 місяці (іноді термін збільшується до року).

- В момент висновку операції ніякі суми по рахунках звичайно не проводяться.

Термінові валютні операції виникли як форма страхування при

зовнішньоторгівельних операціях. Якщо товар продається в кредит, то експортер, прагнучи зберегти вартість своєї валюти по існуючому в даний момент курсу. Імпортер, закуповуючи товар в кредит і страхуючи себе від підвищення курсу валюти країни походження товару, може виступити як покупець цієї валюти по фіксованому на момент висновку операції курсу.

Форвардні операції укладають банки-кредитори, прагнучі гарантувати себе від можливого пониження курсу валюти, в якій надається позика.

Поширеною в міжнародній практиці стала орієнтація на ставку «ЛИБОР» (London: Inter Bank Offered Rate) - відсоток по міжбанківських депозитах в Лондоні.

Розрахунок премії (дисконту) до форвардного курсу здійснюється по формулі:

ПРЕМІЯ/ДИСКОНТ = КВ× (%В - %А)× СФ

360 × 100, де

КВ - курс валюти, що котирується;

%В - ставка по депозитах у валюті В;

%А - ставка по депозитах у валюті А;

СФ - термін форварда.

Приклад: Банк хоче продати 10000 доларів за ієни, з постачанням через 6 місяців.

Спот-курс: 1доллар = 120 ієн, ставки ЛИБОР по доларах - 3.8 %, а по ієнах - 3.2 %.

Тут:

Дисконт = 120 × (3.2 - 3.8) × 180 = -0.36.

360×100

Форвардний курс = 119.64 ієни.

Отже, 10000 доларів можна буде отримати через 6 місяців, заплативши 1.196.400 ієн.

Ділова преса вміщує звичайно зведення про курси валют країн ближнього зарубіжжя і процентні ставки по депозитах. Однак в цьому валютному середовищі значну роль грає момент непередбачливості, внеекономические обставини, курсові ціни по термінових операціях носять договірний характер.

2.3.3. Операції з опціоном

На відміну від форвардних операцій з точною датою постачання, що об'єднуються поняттям «аутрайт» (outright), опціон (право вибору) не фіксує дату постачання. Розрізнюють опціони тимчасові, опціони покупця і продавця. У всіх випадках мова йде про те, що одна сторона платить іншою додаткову премію, але замість дістає деяке особливе право. При тимчасовому опціоні, наприклад, право вибору часу постачання валюти. Банк продає валюту своєму клієнту по форвардному курсу «+» додаткова премія з граничним терміном постачання. Але клієнт дістає право зажадати виплати в будь-який час протягом фіксованого періоду. Подібний опціон може стати вельми вигідним при приватних коливаннях ринкового курсу валюти.

Якщо опціон отримує (за надбавку до ціни) покупець, то як предмет вибору може бути і право відмовитися від прийому валютного товару. Тут премія - надбавка грає роль отступного. Право відмовитися від операції протягом форвардного терміну може належати і продавцю, який сплатить премію покупцю.

2.3.4. Операції «своп»

Сьогодні операції «своп» - це купівля або продаж валюти на умовах фіксованого курсу, але з одночасним висновком зворотної форвардної операції, причому терміни розрахунків, як правило, не співпадають (операція «продай-купи» на жаргоні валютного ринку). Своп-операція застосовується для покриття валютного ризику, а також отримання можливої вигоди надалі.

Наприклад, хтось купує 100 доларів за 2700 крб. з постачанням через місяць і відразу ж укладає операцію по їх продажу.

Форвардний курс продажу (т. е. відсоток надбавки до ціни долара) є предметом договору.

Для міжбанківських відносин своп-операція - це обмін зобов'язаннями або вимогами, форма страхування від ризиків, диверсифікації і поповнення валютних резервів.

Своп-угоди між центральними банками являють собою обмін валютними сумами (позиками) на короткий термін, обмін, що розпадається на акти купівлі іноземної валюти (для цільової валютної інтервенції) і зворотного продажу інвалюти.

Подібні угоди широко поширені між ФРС США і центральними банками європейських країн. Європейський фонд валютної співпраці - прообраз Європейського Центрального банку - взаємодіяв з учасниками Європейського Співтовариства на основі тримісячних свопу-угод, що постійно відновляються.

Своп-операції широко застосовуються у валютно-кредитних операціях для видобування прибутку з різниці в процентних ставках, в операціях з іншими цінностями, в тому числі золотому.

2.3.5. Процентний арбітраж

На практиці часто виникають ситуації, коли процентні ставки раптово підвищуються або знижуються, а форвардний ринок ще не відреагував на них. Тут таяться найбагатші можливості для застосування процентного арбітражу: купівлі валюти тієї або інакшої країни по споту-курсу і продаж її по терміновому курсу з додатковим прибутком з виниклої різниці у відсотках. Арбітражна прибути носить тимчасовий характер - вона зникає, коли зміна форвардного курсу вирівнює умови конкуренції.

2.3.6. Валютні фьючерси

Фьючерси виникли у вигляді контрактів на постачання сировини і продовольства по узгодженій ціні до певного терміну. Ці контракти самі стають предметом купівлі-продажу на товарних біржах. Перелік «речовинного» змісту фьючерсов розширяється. У Росії поширені тримісячні ф'ючерсні контракти на постачання нафти і нафтопродуктів.

Ф'ючерсні контракти є і на фондовому ринку, де продаються і купуються пакети цінних паперів (казначейських квитків, облігацій), депозити, іноземна валюта. Основним серед цієї маси фінансових фьючерсов остаетсятрехмесячний валютний ф'ючерс. Виставляючи фінансові фьючерси на продаж, брокери повідомляють звичайно дати висновку і погашення контракту і процентні ставки. Вигода покупця буде залежати від зміни курсу валюти, в якій складений контракт, і відсотків по короткострокових банківських внесках.

2.3.7. Страхування валютних ризиків

По мірі розширення валютних операцій при загальній нестійкості валютно-кредитного звертання актуальною ставала потреба в страхуванні ризиків, пов'язаних з курсовими коливаннями. Система заходів по зменшенню валютних втрат називається «хеджуванням» (hedging - обгороджування).

Форварди, опціони, своп-операції, фьючерси - служать природними методами короткострокового хеджування. Це закладене в самої двоякій ролі валютних операцій - отримання прибутку і страхування від збитків. Банки прагнуть провести операції до небажаних курсових змін, знаходити можливості компенсації за рахунок паралельних або упреждающих валютних дій.

Хеджуванням за допомогою форвардних операцій займався у нас Зовнішекономбанк. Він встановлював перелік ВКВ, по яких здійснювалося страхування валютних ризиків, терміни дії гарантій, ставки комісійних.

Нарівні з хеджуванням за допомогою валютних операцій існують методи прямого страхування ризиків. У їх числі можуть бути названі:

1. Структурне балансування резервів. Якщо у банку існують відкриті позиції по ряду валют (а без цього банки і інакші коммерчески структури практично обійтися не можуть), то потрібно уважно стежити за станом цих валют з тим, щоб передбачуючи девальвацію, вчасно провести конверсію падаючої валюти, а також звільнитися від ненадійних фондових цінностей.

2. Маніпулювання термінами платежу (leads and lags - «лидз енд легз» - випередження і відставання). Коли очікуються різкі зміни валютних курсів, то банки прагнуть маніпулювати рядками розрахунків: якщо очікується підвищення курсу валюти платежу, застосовуються дострокові виплати, і навпаки, якщо передбачається пониження курсу, то платежі затримують. Подібні заходи використовують при оплаті товарів і послуг, перекладі прибутку, погашенні кредитів або виплаті відсотків і пр.

3. Дисконтування векселів у іноземній валюті є формою страхування зовнішньоторгівельних операцій, при якій банк бере на себе ризик валютних коливань, так і неплатоспроможність боржника. Дисконтування векселів застосовується в довгострокових операціях (наприклад, постачанні інвестиційних товарів).

Існують і інші приватні форми хеджування: освіта банком і його клієнтами страхового фонду; включення в торгову або кредитну операцію так званої «мультивалютної обмовки», що передбачає можливість перегляду валюти платежу; консультаційні послуги по частині хеджування, які банк надає своїм клієнтам і т. п [3].

3. МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ

3.1. Поняття міжнародних розрахунків

Міжнародні розрахунки - це регулювання платежів на грошові вимоги і зобов'язання, виникаючі в зв'язку з економічними, політичними, науково-технічними і культурними відносинами між державами, організаціями і громадянами різних країн.

Розрахунки здійснюють переважно безготівковим шляхом в формі записів на рахунках банків. Для цього на базі кореспондентських угод з іноземними банками відкриваються банківські кореспондентські рахунки: «лоро» (рахунок зарубіжних банків в національній кредитній установі) і «ностро» (рахунок даного банку в іноземному банку).

Кореспондентські відносини визначають порядок розрахунків, розмір комісії, методи поповнення витрачених коштів [1,6].

3.2. Кошти міжнародних розрахунків

Оскільки відсутні світові кредитні гроші, прийняті у всіх країнах, в міжнародних розрахунках используютсядевизи- платіжні кошти у іноземній валюті. У їх числі:

- Комерційні перевідні векселі (тратти)- письмові накази про сплату певної суми певній особі в певний термін, що виставляються експортерами на іноземних імпортерів;

- Звичайні (прості) векселі- боргові зобов'язання імпортерів.

- Банківські векселі- векселя, що виставляються банками даної країни на своїх іноземних кореспондентів. У залежності від репутації банків сфера звертання їх векселів ширше, ніж комерційних векселів. Купивши банківські векселі, імпортери пересилають їх експортерам для погашення своїх зобов'язань.

- Банківський чек- письмовий наказ банку своєму банку-кореспонденту про перерахування певної суми з його поточного рахунку за межею чекодержателю.

- Банківські перекази- поштові і телеграфні перекази за рубіж.

- Банківські картки (кредитні, пластикові і інш.) - іменні грошові документи, що дають право власникам використати їх для придбання товарів і послуг за рубежем на безготівковій основі.

Нарівні з національними валютами ведучих країн використовуються міжнародні валютні одиниці - ЕКЮ, ЕВРО і в незначному об'ємі СДР.

Золото, яке при золотому монометалізмі безпосередньо використовувалося як міжнародний платіжний і купівельний засіб, в умовах нерозмінних кредитних грошей використовується лише як надзвичайні світові гроші при непередбачених обставинах (війни, економічні і політичні потрясіння і т. д.). Держава при необхідності вдаються до продажу частини офіційних золотих запасів на ті валюти, в яких виражені їх міжнародні зобов'язання. Таким чином, золото стало використовуватися для міжнародних розрахунків опосредствованно через операції на ринках золота [1].

3.3. Механізм міжнародних розрахунків

Зовнішньоторгівельні контракти передбачають передачу товару або товарораспорядитеьних документів, які пересилаються банком експортера банку імпортера або банку країни-платника, для оплати у встановлений термін. Розрахунки здійснюються за допомогою різних коштів платежу, що використовуються в міжнародному обороті: векселів, чеків, платіжних доручень, телеграфних переказів.

Схематично механізм міжнародних розрахунків можна представити таким чином:

1) імпортер купує у свого банку телеграфний переказ, банківський чек, вексель або інший платіжний документ і пересилає експортеру;

2) експортер отримує від імпортера цей платіжний документ і продає його своєму банку за національну валюту, яка необхідна йому для виробництва і інакших цілей;

3) банк експортера пересилає за межу своєму банку-кореспонденту платіжний документ;

4) отримана від продажу цього документа сума іноземної валюти зараховується банком імпортера на кореспондентський рахунок банку експортера.

Такий механізм дозволяє здійснювати міжнародні розрахунки через банки-кореспонденти шляхом заліку зустрічних вимог і зобов'язань без використання готівкової валюти.

Банки звичайно підтримують необхідні валютні позиції у різних валютах у відповідності зі структурою і термінами платежів, а також проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів.

Валютно-фінансові і платіжні умови зовнішньоторгівельних операцій включають наступні основні елементи:

- валюту ціни, від вибору якої нарівні з її рівнем, розміром процентної ставки і курсом залежить міра валютної ефективності операції;

- валюту платежу, в якій повинне бути погашене зобов'язання імпортера (або позичальника); неспівпадання валюти ціни і валюти платежу - найпростіший метод страхування валютного ризику;

- умови платежу - важливий елемент зовнішньоекономічних операцій. Серед них розрізнюють: готівка платежі, розрахунки з наданням кредиту, кредит з опціоном (правом вибору) готівкового платежу.

До готівкових міжнародних розрахунків відносяться розрахунки в період від моменту готовності товарів, що експортуються до передачі товаророзпорядчих документів імпортеру.

Надання кредиту впливає певний чином на умови міжнародних розрахунків. Якщо його міжнародні розрахунки здійснюються після переходу товарів у власність імпортера, то експортер кредитує його звичайно в формі виставляння тратти. Якщо імпортер оплачує товар авансом, то він кредитує експортера.

Кредит з опціоном готівкового платежу: якщо імпортер скористається правом відстрочки платежу за куплений товар, то він позбавляється знижки, що надається при готівковій оплаті [1,6]

3.4. Основні форми міжнародних розрахунків

Для ув'язки протилежних інтересів контрагентів в міжнародних економічних відносинах і організації їх платіжних відносин застосовують різні форми розрахунків.

На вибір форм розрахунків впливають:

а) вигляд товару;

б) наявність кредитної угоди;

в) платоспроможність і репутація контрагентів по зовнішньоекономічних операціях.

У контракті обмовляються умови і форми розрахунків.

1. Інкасова форма розрахунків- доручення клієнта банку про отримання платежу від імпортера за товари і послуги і зарахування цих коштів на рахунок експортера в банку. Банки виконують інкасові операції, користуючись отриманими від експортера інструкціями, відповідно до Уніфікованих правил по інкасо.

Платіж проти документів (інкасо) здійснюється таким чином (див. мал. 1).

2

Банк експортера Банк імпортера

5

1 6 3 4

Експортер Імпортер

Рис. 1 Схема платежу по інкасо

На схемі вказані операції:

1) передача банку документів і доручень видати на інкасо;

2) документи прямують банку одержувача;

3) банк одержувача інформує одержувач про прибуття документів і про виконання умови інкасо (авізо);

4) виконання умови інкасо покупцем, передача йому документів;

5) переказ грошей банку продавця;

6) надходження грошей на рахунок експортера.

Експортер після відвантаження товару направляє своєму банку документи, чим підтверджує не тільки відвантаження, але і передачу власності на товар. Одночасно він дає вказівку своєму банку передати ці документи покупцю через його банк проти платежу.

Для даного вигляду платежу існують наступні основні умови:

- передача документів покупцю тільки проти платежу готівкою або перекладом;

- банк одержувача має право передати покупцю документи при умові, що він акцептує виставлений продавцем вексель, який або залишається до дня платежу у банку покупця, або висилається продавцю через його банк;

- безвідзивне зобов'язання зробити платіж. Передача документів проти безвідзивного підтвердження покупця, оплата рахунку в призначений день;

- інкасо без документів. Якщо товар відвантажений продавцем і відправлений повітряним або наземним транспортом, то не виключено, що він прибуде раніше, ніж документи, відправлені поштою. У таких випадках документи висилаються разом з товаром і на адресу банку в країні покупця. Цей банк отримує розпорядження і інструкції від банку в країні продавця телексом або через комп'ютерну систему СВІФТ.

Вказані умови рекомендується використати тільки в тих випадках, коли продавець упевнений в хорошому фінансовому положенні покупця. У деяких країнах, передусім в неєвропейських, не завжди є гарантія того, що банк в країні покупця передасть йому документи тільки проти платежу. Якщо така практика існує між покупцем і банком в його країні, то не виключена, що він отримає документи без платежу.

2. Акредитивна форма розрахунків- угода про зобов'язання банку на прохання клієнта сплатити документи, акцептувати або врахувати (негоциировать) тратту на користь третьої особи (бенефіціара), на якого відкритий акредитив. Порядок здійснення цієї форми розрахунків регламентується Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів. Акредитив (особливо безвідзивний і підтверджений) в більшій мірі, ніж інкасо, гарантує своєчасність платежу. Разом з тим це найбільш складна і форма розрахунків, що дорого коштує; імпортер при цьому вимушений резервувати суму акредитива або використати кредит банку.

Банк покупця, 2 Банк продавця,

що оформляє 6 акредитив, що виплачує

по акредитиву

1 7 3 4 5

Покупець Продавець

(імпортер) (експортер)

Рис. 2 Схема операції з акредитивами

Акредитив гарантує продавцю платіж покупця. Експортер отримує зобов'язання банку, що відкрив акредитив, по якому він отримає гроші, якщо всі документи будуть відповідати умовам контракту.

Для продавця надто важливо, щоб всі документи відповідали умовам акредитива, оскільки банк перевіряє їх дуже ретельно і несе при цьому повну відповідальність перед покупцем.

Якщо документи не відповідають умовам, то банк інформує про це покупця і вимагає додаткових вказівок; без згоди покупця він не може виплачувати суму акредитива.

Однак іноді банк продавця все-таки може виплатити гроші покупцю, але при умові, що покупець прийме документи. Якщо ж покупець відмовляється прийняти невідповідні умовам акредитива документи, то продавець зобов'язаний повернути суму акредитива своєму банку.

Потрібно відмітити, що в міжнародній практиці майже в 80 % випадків документи акредитивів не відповідають повністю їх умовам, тому банки через підвищену відповідальність перед покупцем перевіряють документи вельми скрупульозно.

Види акредитивів:

- відкритий- покупець не має права його відкликати, оскільки він не дає продавцю ніякої гарантії (використовується вельми рідко);

- безвідзивний- за загальноприйнятою формою покупець прагне відкликати акредитив. У цього акредитива є підвиди:

а) безвідзивний підтверджений акредитив- покупець доручає своєму банку підтвердити акредитив через банк продавця, тобто банк продавця гарантує виконання умов платежу;

б) безвідзивний непідтверджений акредитив- банк продавця лише інформує його про відкриття акредитива, а сам не підтверджує його, тобто гарантує оплату (в цьому випадку відповідальність за виконання зобов'язань несе тільки банк покупця).

- Перевідної- якщо продавець не виробляє всі деталі, що продаються, а купує їх у субпоставщиков, то доцільно домовитися з покупцем про відкриття перевідного акредитива. Тоді продавець має можливість перевести частину акредитива (навіть із зміною терміну дії) своїм субпоставщикам.

У принципі експортер повинен прагнути до того, щоб отримати від покупця безвідзивний і підтверджений акредитив, оскільки лише тоді його банк також несе відповідальність за платіж, а не тільки банк покупця в іншій країні.

Якщо позиція продавця під час переговорів дозволяє йому вибирати між акредитивом і інкасо, то треба мати на увазі, що чим вище сума операції, тим важливіше застрахувати себе від всіляких ризиків. При операції, що здійснюється на велику суму, доцільно наполягати на виставлянні безвідзивного і підтвердженого акредитива, якщо клієнт не проти платити авансом або надати банківську гарантію. При постачанні клієнтом обладнання широко практикується отримання авансу в розмірі 1/3 від суми операції.

При розрахунках інкасо необхідне зазделегідь з'ясувати можливості продажу товару іншому покупцю. Буває, товар вже відправлений клієнту, але під час його транспортування або оформлення інкасо виявляється, що клієнт не готів виконати свої зобов'язання.

Звичайно витрати по акредитиву несе покупець. Але якщо під час переговорів клієнт не готів нести витрати, пов'язані з відкриттям акредитива, то, мабуть, продавцю розумніше взяти їх на себе повністю або частково, ніж відмовитися від фінансової гарантії акредитива.

3. Банківський переказ- доручення одного банку іншому виплатити одержувачу переказу (бенефіціару) певну суму. У ньому беруть участь:

- перевододатель - боржник;

- банк, що прийняв доручення;

- банк, що виконує доручення;

- одержувач переказу.

У міжнародних розрахунках перевододателем часто виступають клієнти банків. У формі перекладу проводяться оплата інкасо, авансові платежі, перерахунки. Банківські перекази часто поєднуються з іншими формами розрахунків, а також з гарантіями банків.

У дорученні вказується спосіб відшкодування банку-платнику виплаченої ним суми. Банк одержувача переказу керується конкретними вказівками, що містяться в платіжному дорученні (див. мал. 3).

Експортер- контракт Імпортер-одержувач переказу

товар перевододатель

платіж заява

на переклад

Банк платіжне Банк

експортера доручення імпортера

Рис. 3 Схема банківського переказу

Доручення на оплату контракту імпортер приносить в свій банк. У ньому повинні бути вказані банківські реквізити одержувача переказу (номер рахунку, найменування банку експортера і самого експортера) сума і валюта перекладу, призначення платежу.

Серед російських банків найбільш поширеними формами передачі платіжних інструкцій іноземному банку-кореспонденту є СВІФТ, телексне повідомлення, Micko Cash Reqister.

Micko Cash Reqister - клієнту банку крім поточного валютного рахунку відкривається транзитний рахунок, на який зараховуються надходження у іноземній валюті, т. е. експортна виручка. Після закінчення 14 днів з цього рахунку підприємства здійснюють обов'язковий продаж 50 % валютної виручки від експорту товарів (робіт, послуг) на внутрішньому валютному ринку РФ за винятком деяких випадків, коли виручка в повному розмірі зараховується на поточний рахунок.

4. Авансовий платіж- оплата товарів імпортером авансом до відвантаження, а іноді до їх виробництва (наприклад, при імпорті обладнання, що дорого коштує, судів, літаків). На відміну від світової практики, де авансові платежі становлять 10 - 33 % суми контракту, в Росії вони досягають 100 %. Тим самим імпортери кредитують іноземних постачальників. Згода імпортера на попередню оплату пов'язана або з його зацікавленістю, або з тиском експортера.

5. Розрахунки по відкритому рахунку- розрахунки, що передбачають періодичні платежі у встановлені терміни імпортера експортеру при регулярному постачанні товарів в кредит по цьому рахунку. Ці розрахунки найбільш вигідні для імпортера і практикуються при довірчих і тривалих відносинах із зарубіжним постачальником.

Продавець постачає товар без гарантій платежу, покупець переводить гроші на день платежу. Продавець не отримує ніяких гарантій з боку покупця. Тому такі умови платежу можливі тільки на території однієї країни або між фірмами, які добре знають один одну і у зовнішній торгівлі рідко стикаються.

Особливість даної форми розрахунків складається в тому, що рух товарів випереджає рух грошей. Розрахунки пов'язані з комерційним кредитом. Фактично ця форма розрахунків застосовується для кредитування імпортера.

6. Розрахунки з використанням векселів, чеків, банківських карток- міжнародні розрахунки, в яких застосуються перевідні і звичайні векселі. За оплату векселя відповідальність несе акцептант (імпортер або банк), що дав згоду його сплатити. Одноманітний вексельний закон (1930 р.) регламентує форму, реквізити, умови виставляння і оплати векселів.

По неторгових операціях використовуються дорожні (туристські) чеки, що виписуються великими банками у різних валютах. Чек - грошовий документ встановленої форми, вмісний наказ банку виплатити позначену на йому валюту його власнику. Форма і реквізити чека регулюються національним і міжнародним законодавствами (Чековою конвенцією 1931 р. і інш.).

Якщо платіж здійснюється за допомогою чека, то боржник (покупець) або самостійно виставляє чек (чек клієнта), або доручає його виписку банку (чек банку).

Дорожній (туристичний) чек- платіжний документ, грошове зобов'язання (наказ) виплатити позначену на йому суму власнику чека. Він виписується великими банками у національній і іноземній валюті.

Єврочек- чек в евровалюте, що виписується банком без попереднього внеску клієнтом готівки і на більш великі суми в рахунок банківського кредиту терміном до 1 місяця. Він оплачується у будь-якій валюті країни - учасниці угоди. Єврочек діє з 1968 р.

У міжнародних розрахунках активно використовуються банківські картки переважно американського походження (Віза, Мастеркард, Амерікен Експрес). З кінця 80-х рр. і особливо в 90-х рр. банки Росії активно випускають пластикові картки, в тому числі міжнародні.

Міжнародні розрахунки здійснюються з допомогою ЕОМ, електронних сигналів у вигляді записів в пам'яті банківських комп'ютерів, що передаються по каналах дистанційного зв'язку. Інформація по міжбанківських розрахунках передається через СВІФТ. Акціонерне товариство - Всесвітня міжбанківська фінансова телекомунікаційна мережа (з 1977 р.) обслуговує біля 4 тис. банків і фінансових установ майже 100 країн.

7. Валютний кліринг- розрахунки в формі обов'язкового взаємного заліку міжнародних вимог і зобов'язань на основі міжурядових угод. На відміну від внутрішнього міжбанківського клірингу взаємні заліки по валютному клірингу проводяться не добровільно, а в обов'язковому порядку при наявності міжурядової угоди. Уперше валютний кліринг був введений в 1931 р. в умовах світової економічної кризи. Вони широко розповсюдилися напередодні і особливо після другої світової війни (з 74 - в 1935 р. до 400 двостороннього клірингу - в 1950 р.). У 1950-1958 рр. багатосторонній кліринг - Європейський платіжний союз (ЕПС) - охопив 17 країн Західної Європи.

Завдяки клірингу міжнародні розрахунки експортерів і імпортерів здійснюються у національній валюті з кліринговими банками, які проводять остаточний залік взаємних вимог і зобов'язань. Експортери отримують не іноземну, а національну валюту. Імпортери вносять в кліринговий банк національну валюту.

З 1985 р. функціонує багатосторонній кліринг по операціях приватних комерційних банків в ЕКЮ. Як і ЕПС, Банк міжнародних розрахунків (Базель) є банком-агентом клірингу по операціях в ЕКЮ.

Історично склалися следующиеособенности застосування основних форм міжнародних розрахунків:

1. Імпортери і експортери, а також їх банки вступають у певні відносини, пов'язані з товаророзпорядчими і платіжними документами.

2. Міжнародні розрахунки регулюються нормативними законодавчими актами, а також банківськими правилами.

3. Міжнародні розрахунки - об'єкт уніфікації і універсалізація банківських операцій. У 1930 і 1931 рр. прийняті міжнародні Вексельна і Чекова конвенції (м. Женева), направлені на уніфікацію вексельних і чекових законів. Комісія з права міжнародної торгівлі ООН (ЮНІСТРАЛ) продовжує уніфікувати вексельне законодавство. Міжнародна торгова палата, створена в Парижі на початку XX в., розробляє Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів, по інкасо і контрактним гарантіям. Наприклад, перші правила по інкасо були розроблені в 1936 р., потім перероблені в 1967 і 1968 рр. Цих правил дотримується більшість банків світу.

4. Міжнародні розрахунки мають, як правило, документарний характер, т. е. здійснюються проти фінансових і комерційних документів.

До фінансових документів відносяться: векселі (прості і перевідні), чеки, платіжні розписки.

Комерційні документи включають: рахунки-фактури, відвантажувальні документи, підтверджуючі відвантаження або відправку товарів (коносаменти, квитанції і інш.); страхові документи страхових компаній; інші документи (сертифікати, рахунки і пр.).

Банк перевіряє зміст і комплектність вказаних документів [1,6].

СПИСОК ДЖЕРЕЛ,

що ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ 1.«Гроші, кредит, банки»

Під ред. д. е. н., професори О. І. Лаврушина

М.: «Фінанси і статистика», 1999 р. - 448 з.

2. Едвін Дж. Долан

«Гроші, банки і грошово-кредитна політика»

Санкт-Петербург: «Санкт-Петербург оркестр», 1994 р. - 496 з.

3. М. К. Бункина

«Валютний ринок»

М.: АТ «ДИС», 1995. - 112 з.

4. Н. Т. Шалашова

«Облік валютних операцій»

М.: Журнал «Бухгалтерський бюлетень», 1999 р. - 384 з.

5. Г. Н. Бурлак, О. І. Кузнецова, Н. В. Сергеєва

«Техніка валютних операцій», учбова допомога.

М.: «Финстатинформ», 1999 р. - 192 з.

6. Е. Ф. Жуков

«Гроші, кредит, банки», підручник.

М.: «Юнити», 1999 р. - 622 з.