Реферати

Реферат: Альд Пій Мануций (історія розвитку поліграфії)

загрузка...

Розвиток фантазії на гурткових заняттях по живописі. Характеристика видів фантазії. Узагальнення основних програм, прийомів і методів, використовуваних на гурткових заняттях по живописі. Образотворча діяльність, як діяльність, що активізує всі психічні процеси (увага, представлення, уява).

Бухгалтерський облік єдиного соціального податку. Поняття єдиного соціального податку, його ставки. Порядок розрахунку і відображення ЕСН на рахунках бухгалтерського обліку і його сплати в позабюджетні фонди Російської Федерації. Відображення в бухгалтерський облік відрахувань на обов'язкове пенсійне страхування.

Проблеми поділу і кооперації праці керівника. Принцип ієрархії в організаційній структурі керування. Делегування повноважень як засіб розмежування функцій керівника і підлеглих. Сутність делегування повноважень. Аналіз функцій керівника з погляду бажаності делегування.

Маркетингові дослідження ринку й оцінка конкурентноздатності товару. Опис якості косметичного товару і застосовуваних маркетингових стимулів. Характеристика сервісного обслуговування і заходів у рамках комунікаційної політики. Формування пропозицій по оптимізації товарної, цінової, збутової, сервісної політики.

Промисловий маркетинг: поняття і його роль в економіці. Основні функції і принципи маркетингу промислового підприємства - продажу товарів і послуг промисловим, інституціональним і урядовим клієнтам. Розуміння споживача, боротьба за нього, максимальне пристосування виробництва до вимог ринку.

загрузка...

Бібліотека 5баллов. ru

Угода про використання

Матеріали даного файла можуть бути використані без обмежень для написання власних робіт з метою подальшої здачі в учбових закладах.

У всіх інших випадках повне або часткове відтворення, розмноження або поширення матеріалів даного файла допускається тільки з письмового дозволу адміністрації проекту www.5ballov.ru.

Ó РосБізнесКонсалтінг

Зміст

Альд Пій Мануций... 2

"Нова Академія" Альда... 2

"Будинок Альда" і Франчесько Гріффо... 3

Титульні листи і колофони... 4

"Якір і дельфін" Альдо... 7

Шедеври Альда Мануция... 8

Твори Арістотеля і інші фолианти... 8

Об Етне і іншу ин-кварто... 9

Маленькі альдини. Альд і Гріффо... 10

Висновок... 13

Література... 14

Альд Пій Мануций.

Альд Мануций народився біля 1450 р. в Бассиано, поблизу Рима. До свого родового імені Manucciон додавав згодом Romanus (римлянин), рідше - Bassianus (уродженець Бассиано) або Latinus. Ім'я його звучало по латині так: AlolusPiusMunutiusRomanus.

Первинну освіту Альд отримав в Римі. Крім латинської мови Альд досконало володів грецьким. У Римі Альд отримав солідні знання по класичній філософії і літературі. Рим він вважав своїм першим університетом. Другим університетом Альда стала Феррара (1475 р.).

У зв'язку з облогою Феррари французами Карла VIII, що паралізувала на час інтелектуальне життя цього університетського міста, Альд знайшов притулок в Мірандоле, в замку князів Пікоді Мірандола. Тут він провів біля двох років, в дружньому спілкуванні з одним з самих значних представників італійського гуманізму, Джованні Пікоделла Мірондола, і знайомився, між іншим, з основами древньо грецької мови, якою володів Джованні. Біля 1485 р., ймовірно по рекомендації Джованні Піко, Альд став наставником юних князів Альберто і Ліонелло ди Капрі, племінників Джованні. Таким чином, перш ніж стати видавцем, Альд був педагогом і навіть укладачем грецької і латинської граматик. Впоследсствії він видав їх: латинську - в 1501-1502, грецьку - в 1515 р.

Плани видання власної друкарні давно вже зріли в голові Альда: треба було спасати грецьку літературу, якої, здавалося, загрожували загибель і забуття. Останні останки Візантійської імперії Палеологов були захоплені турками в роки, коли Альдус був ще немовлям. Що Бігли від турок греки шукали порятунки на острові Сіцілія, прагнули осісти у Флоренції і інших культурних центрах Італії. Флоренція довгий час була средоточением грецької ученості, але після смерті Лоренцо Медічи Прекрасного (в 1492 р.) Флоренція почала втрачати значення головного центра грецької культури в Італії. а процвітаюча Венеция ставала між тим центром книгодрукування взагалі і грецького зокрема. У Римі і Падує, В Болонье і Ферраре, В Венециї, Перудже, Павеш і інших містах Італії можна було зустріти викладачів грецької мови, тяга до вивчення якого була величезна. Гостро відчувалася потреба в грецьких книгах. Альд відчував в собі сили, щоб взятися за їх видання. Але у нього не було грошей. на допомогу прийшов один з його колишніх учнів: молодий князь Альберто Піо ди Карпі дав Альду засобу для пристрою друкарні.

"Нова Академія" Альда.

Друкарня Альда була заснована в 1494 році в Венециї. Де саме вміщувалася спочатку друкарня Альда - невідомо. Безсумнівно, що однієї з важливих причин, чому саме Венеция була вибрана місцем, де Альд вирішив заснувати свою видавничу справу, послужило ту обставину, що тут знайшли притулок багато які освічені греки, що бігли від турецького нашестя. Серед венецианских греків Альд шукав і знаходив потрібних йому помічників - редакторів і коментаторів грецьких текстів, складачів і коректорів для совей друкарні. говорячи про вчених греків, що співробітничали з Альдом, необхідно назвати "славнозвісного Марка Мазура", який читав лекції про греческоми мову в Пауде, а в 1513 р. викладав в Венециї. Саме він підготував для Альда Мануция перші видання Арістофана, Евріпіда і Павсанія. Відомо, що Картерамаха і Грігоропцио працювали у Альда коректорами. NEACADEMIA - так називав саме Альд тісне коло друзів, що складалося з авторів, коректорів і інших близьким йому і його видавничій справі осіб. Члени "нової Академії" регулярно збиралися для співбесід, що відбувалися на грецькій мові. Якщо будь-хто вставляв в свою мову латинське або італійське слово, з нього брали штраф. гроші, зібрані таким чином, йшли на їжу і вино. "Нова Академія" Альда була, в суті, грою в древніх греків із з гулянками вчених межею, "симпозіумами". Але на цих веселих гулянках обговорювалися дуже серйозні плани майбутніх видань грецьких класиків і народжувалися грандіозні нові задуми.

Перша і, можливо, головна заслуга Альда-видавця в тому, що, послідовно проводячи в життя намічену програму, він умів доводити ці задуми до кінця. Закінчивши в 1498 р. капітальне видання творів Арістотеля на грецькій мові (5 томів ин-фолио), Альд приступив до публікації творів класиків своєї батьківщини - древніх авторів, що писали на латинській мові, і великих поетів Відродження, творців літературної італійської мови - Петрарки, Данте, Поліциано, Бембо. Продовжувалася публікація грецьких текстів. Друга заслуга Альда в тому, що він, не будучи сам друкарем, невпинно піклувався про поліпшення чисто типографической сторони справи.

"Будинок Альда" і Франчесько Гріффо.

Що ж являла собою венецианская друкарня Альда Мануция? Він не називав своє підприємство ні майстерні, ні більш по-друкарському. Альд писав в колофоне: "в Будинку Альда".

"Будинок Альда" був видавництвом, що мало власну друкарню. Задумавши заснувати свою видавничу справу. Альд не знайшов ніяких друкарських матеріалів. Про все треба було потурбуватися самому. Починаючи з друкарських літер, без яких не можна було почати друкування. На відміну від Йенсона і багатьох інших своїх попередників і сучасників, Альд не був ні художником, ні гравером. Але він мав знаходити потрібних людей. Всі шрифти, якими користувався в своїй друкарні Альд Мануций, були створені на його замовлення і спеціально для його друкарні одним з перших і самих видатних професійних граверов-пуансонистов - Франчесько Гріффо. За сім-вісім років, з 1494 по 1502 р. м., Гріффо награвировал всі ті шрифти, якими користувався в своїй друкарні Альд Мануций. Це були переважно грецькі і латинські алфавіти. Відлиті самим гравером літери і матриці, а в деяких окремих випадках можливо і пуансони видавець купував у гравера і вони ставали його власністю.

Багаторічна співпраця Альда і Гріффо були виключно плідними. Всі до однієї книги, що вийшли в свят за житті фундатора фірми Альдов, надруковані шрифтами, які гравіював для нього Гріффо. Альдини придбали сові характерну особу насамперед завдяки своєрідності цих прекрасних нових шрифтів. Однак видані Альдом книги отримали ще за його житті заслужене визнання не тільки як витвори мистецтва книгодрукування. Зміст цих книг і та добросовісна, виключно ретельна підготовка текстів, що публікуються, яка з самого початку була наріжним каменем всієї видавничої діяльності цієї розумної, талановитої, широко освіченої людини, - ось що раніше всенр сприяло успіху Альдін з принесло їм світову славу.

Після розриву з Гріффо в 1502 р. Альд майже не потребував поповнення своєї типографической каси. Всі його турботи були присвячені редакційно-видавничим проблемам. Прагнучи зробити кожне нове видання як можна більш довершеним і не гонясь за прибутком, він, природно, випробовував, часами, фінансові ускладнення. Головною причиною їх були війни, які вела республіка Венеция. У 1510-1511 роках друкарня Альда майже зовсім не працювала, але до самої смерті (в березні 1515 р.) Альд високо тримав своє звання просвітника, і його спадкоємці з честю продовжували справу, те, що проіснувало під знаком якора і дельфіна і під девізом "не роби поспішно" майже ціле сторіччя.

Після смерті Альда керма влади взяв в свої руки його тестя і вірного компаньйона Андреа Торрезані. Він і його сини дбайливого вели всі справи "Будинку Альда" з 1515 по1529 роки. З 1529 по 1533 роки друкарня була закрита.

У 1533 р. вона відкрилася знову під егідою сина Альда, Павле Мануция. У співпраці з спадкоємцем Андреа Торрезані цей вчений латиніст успішно вів справу, йдучи по стопах свого батька. З 1540 р. фірма іменувалася "Синовья Альда". Після смерті Павле Мануция (в 1574 р.) керівництво фірмою перейшло до його сина - Альду Мануцию молодшому, який був більше вченим, ніж видавцем. Але і він не упустив достоїнства фірми, що проіснувала до самої його смерті в 1597 р.

Слава фірми Альдов грунтується головним чином на виданнях первинного періоду, коли у розділі стояв сам фундатор і натхненник її просвітницької місії Альд Пій Мануций римлянин.

Титульні листи і колофони.

Далеко не у всіх ранніх виданнях Альда Мануция є титульні листи, що проте, характерно не для одних тільки альдин, але і для більшості книг раннього друку взагалі. У такій чудово зробленій книзі, як Об Етне 1495/1496 років, титулу немає зовсім. У Поліциане (1498), Сиє Поліфіла (1499) і в маленьких альдинах, що почали регулярно виходити з 1501 року, є титульні листи, але вони нагадують швидше авантитули наших сучасних книг з їх лаконізмом і дрібним шрифтом.

У виданнях Альда титульні відомості розкидані, в більшості випадків, по всій книзі; але на прикладі альдин можна прослідити (особливо з появою видавничої марки) зародження і розвиток титульного листа в сучасному розумінні цього слова.

У одному з найбільш прославлених ранніх видань Альда - пятитомнике зборів творів Арістотеля - немає титульних листів в нашому розумінні.

Перший тому починається трьома короткими віршами на грецькій мові, із заголовками, набраними великими грецькими прописними. У першій з них повідомляється назва книги - Органон - і ім'я її автора; у другому згадане ім'я Картеромаха (коректора грецького тексту); в третьому - ім'я видавця, Альда Мануция. На обороті першого листа вміщена передмова - звернення Алььда до його щедрого заступника, молодого князя Альберту Пію ди Карпі, а за ним слідує зміст книги. Фірма, місце і точна дата видання (листопад 1495 р.) надрукована як і звичайно, до колофоне, в кінці книги, на лицевоцй стороні останнього листа. На обороті цього листа анонсується, що видання творів Арістотеля буде продовжено. Усього випущене 5 томів: I - в 1495 г, II, III, IV - в 1497 г, V - в1498 м.

Тому четвертий починається прямо з переліку вхідних в нього "книг" Арістотеля і інших авторів. Зміст цей надрукований спершу на грецькій мові курсивними літерами, а потім на латинському дуже красиво і чисто награвированной антиквой.

Подібний же перелік є "титульним листом" п'ятого тому. Виглядет він дуже скромно, набагато скромніше, ніж "заставние листи" окремих "книг", вхідних в його склад: вони прикрашені орнаментальними заставками і починаються з великих арнаментированних ініціалів. І не початкові смуги окремих томів, але єдиний формат ин-фолио, декоративне оздоблення заставних листів і кінцеві смуги, наранние косинкою, створюють враження, що всі п'ять томів Творів Арістотеля створювалися за єдиним задумом.

У Комедіях Арістофана (1498) роль титульного листа також грає перелік вміщених тут дев'яти комедій. Їх назви - на грческом і латинському мовах - розташовані в двох вертикальних стовпцях, фланговим набором, в той час як короткі титули всієї книги - грецький і латинський, набрані великими прописними, утворять дві горизонтальні рядки, розташовані над цим переліком.

У зборах Творів Поліциано (ин-фолио. Липень 1498) є титульний лист з розгорненим заголовком в три рядки, розташованими на першому листі книги, ai, трохи вище за рівень, що ділить цей лист в пропорції золотого перетину. Він набраний тими ж великими і малими буквами.

У одній з найбільш прославлених книг, що вийшли з друкарні Альда до 1500 року, - в Сні Поліфіла (ин-фолио, грудень 1499) - два титульних листи. Вони набрані прекрасними великими буквами в двох розмірах, приблизно відповідних сучасним 14 і 16 пунктам. Скомпоновани обидва титули в формі косинок.

З 1501 року починають виходити в світло маленькі альдини - книжечки ин-октаво. Поява видавничої марки Альда пов'язана саме з цією серією. З 1502 р. марка з якором і дельфіном, що має численні варіанти, ставати обов'язковим компонентом титульних листів альдин. У всіх трьох форматах - ин-фолио. Ин-кварто і ин-октаво - зустрічаються виключно красиві титульні листи з "альдинской маркою".

Цікаво, що ні в оной книзі, надрукованій за житті Альда старшого, не використовувалося червона фарба. Пізніше вона з'явитися в Біблії 1518 року. Бути може. Поява другого, червоного кольору у виданнях, як і раніше маркірованих альдинским якором і з колофоном, в якому, як і раніше сказано, що книга надрукована в "Будинку Альда і Андреа-тестя". Є непрямим свідченням того, що в прижиттєвих виданнях неподільно панував більш суворий смак зятя-Альда? Питання про роль Андреа в цій, не тільки родинній, але і творчій співдружності великого вченого і видавця з досвідченим топографом, яким був Андреа Торрезане де Азола, не можна вирішувати умоглядно. Він вимагає спеціального дослідження, ретельного порівняння самостійних видань обох майстрів, що вийшло з-під їх пресів до того, як вони об'єдналися в спільній видавничій справі - "будинку Альда і Андреа-тестя", а також видань, що продовжував виходити після смерті Альда, без його участі і під керівництвом тільки Андреа, з їх спільними виданнями.

Що ж сказати на закінчення про титули Альда старшого? Передусім - вони надзвичайно різноманітні: є титули гранично лаконічні, в яких названі тільки імена авторів. Є дуже поширені титульні листи, в яких повідомляється читачу зміст всієї книги, що часто не має загального заголовка і що складається з творів різних авторів, імена яких також називаються в цьому своєрідному титулі-переліку. Ім'я видавця ALDUS міцно входить до складу титульного листа як обов'язковий компонент лише з появою видавничої марки, але місце видання і дата як і раніше вміщуються тільки в колофоне.

Що стосується композиції титулів у виданнях Альда, то вони так же різноманітні, як і їх словесний зміст. Переважають симетричні побудови по центральній осі; вони чергуються з фиоловими. Зустрічаються і більш складні багато осьові побудови. Вибір шрифтів також надзвичайно різноманітний: в одних випадках титул набраний одними прописними; в інших - прописними в поєднанні з рядковими (антиквой); іноді - грецькими і латинськими прописними в поєднанні з грецьким курсивом і латинським курсивом альдино.

Оскільки у старшого Альда не було крупнокегельних шрифтів, спеціально призначених для титульного набору, доводилося набирати титульні листи великих книг тими ж текстовими шрифтами, що і титули кишенькових форматів. І, як це ні дивно може показатися на перший погляд, найбільш ефектні рішення виходили саме від поєднання, показалося б, занадто дрібних для формату ин-фолио шрифтів з дуже великою видавничою маркою. Принаймні, невеликий асортимент цих нетитульних, дрібних шрифтів, при незвичайно винахідливому їх використанні, високорозвинений почутті пропорцій і хорошому смаку тих осіб, яким була доручена їх верстка і установка в друкарській формі, приводив до результатів, зухвалих сьогодні непідроблене захоплення. Титули старих альдин здаються незрівнянно більш "сучасними", ніж титули спадкоємців Альда або велика безліч ще більш довершених титулів XVI-XIX сторіч.

"Якір і дельфін" Альдо.

Марка Альдо Мануция - "якір і дельфін" - відкриває собою новий ряд емблем, що символічно зображають ті або інакші девізи, вислови або приказки, запозичені з арсеналу древньої історії, літератури, фольклору.

У книзі Сон Поліфіла виданої Альдом в 1499 році, на сьомому листі зошита сигнированной буквою d, вміщена гравюра з двома ребусами, вирізаними один під іншим на укладеній в рамку дошці. На нижньому зображені: коло, якір і дельфін, що обвився навколо його веретена (істини). Полифил, від імені якого ведеться розповідь, розшифровує значення останнього ребуса по-грецькому - "спейде брадеос" і на латинській мові - Semper festina tarde (завжди поспішай повільно). І в епоху Відродження і древності крилаті слова "поспішай повільно" розумілися як застереження проти зайвої квапливості, треба вважати, що так само розумів вибраний ним для своєї видавничої марки символ і знавця древньої літератури Альд Мануций.

Важко сказати, чи був перший імпульс до створення марки даний ребусом з Сну Поліфіла або зображенням якора і дельфіна на монеті імператора Тіта Фіавія Веспасиана, яку подарував Альду Пьетро Бембо.

Альдинская марка була викликана до життя чисто практичною потребою - охороняти від підробок видання "Будинку Альда", що устигли завоювати популярність у широкого кола читачів. Видавець прямо говорить про це в своєму славнозвісному зверненні до читача, датованому 16 березня 1503 року.

Надалі в маленьких альдинах застосовується майже виключно цей варіант, без рамки. Зрідка зустрічається він і в ин-октаво, і в ин-фолио. Взагалі ж в ин-фолио гущавині зустрічається велика марка в рамці, розміром 75Х107 мм, що має також декілька варіантів.

Після смерті Альда Мануция Андреа Торрезані довго ще застосовував основні варіанту марки - велику, в рамці, і малу, без рамки, обидві - з ім'ям Альда.

Спадкоємці Альда включали емблему старшого Мануция в більш і менш складну раму. Смак часу, що Змінився виразно видно не тільки в барочних формах цих обрамлень, але і в новому графічному трактуванні самої емблеми.

Шедеври Альда Мануция.

Твору Арістотеля і інших фолианти.

Пятитомное збори Творів Арістотеля - одне з самих імпозантних видань, що сходили з друкарських пресів Альда. Воно задумане і здійснене ще цілком в дусі рукописних книжкових Традицій. Кожний тому складається з окремих "книг". "Книги ці у всіх п'яти томах починаються заставкою з плетеночним або рослинним орнаментом, під якими дана назва "книги". Набране великими грецькими великими буквами.

Під назвою - великі орнаментовані ініціали, утоплені в текст на глибину семи рядків. Текст набраний грецьким курсивом. "Книги" розбиті на розділу. Розділи, так само як і "книги", прикрашені заставками і ініціалами і закінчуються фігурним набором: "косинками" різних конфігурацій. Розділи починаються то на правій, то на лівій сторінці, завжди без спуску, з самого верху нової смуги.

У першому томі зустрічаються абзацние втяжки. Іноді великі букви, з яких починаються фрази, винесені на полі, іноді залишаються всередині смуги: принцип розчленовування тексту на смислові шматки - абзаци - ще не визначився. Набір перших розділів Етики (V тому) - без абзацних відступів (втяжек). Латинський текст передмови Альда починається з дуже маленької, боязкої втяжки. У грецькому тексті їх немає зовсім. Кількість рядків в смузі грецького тексту коливається від 29 до 31. Над смугою стоять живі колонтитули, що повторюють назву кожного розділу; вони набрані грецькими курсивними буквами того ж розміру, що і в тексті.

Закінчуються томи Арістотеля переліками (регістрами) сигнатур і коротким колофонами на латинській мові. У другому томі колофон набраний курсивом нової антиквой Етни. Колофон п'ятого тому особливо лаконічний і набраний в один рядок.

У комедіях Арістофана нерозмірно великі площі набірної смуги (148Х231) пояснюється тим, що текст Комедій, надрукований великим грецьким курсивом, забезпечений найбільш обширним коментарем, який набраний більш дрібним кеглем і, проте, займає на сторінці набагато велику площу, оточуючи основний текст. Набір здійснений прийомом верстки "вікнами"; викликана, ймовірно, бажанням більш потоково прив'язати коментарі до тих місць тексту комедій, до яких вони безпосередньо відносяться.

У грецько-латинському Вокабуларіуме передмову Альда на латинській мові з вставленими в текст фразами на грецькому блискуча демонстрація єдності грецького і латинського найдрібнішого курсиву, з ювелірною тонкістю гравійованих справді "дедаловой рукою" Гріффо!

У книзі Геродота є дивовижної краси розворот, побудований на умілому зіставленні двох курсиву: латинського і украпленого в основний латинський текст найдрібнішого грецького курсиву на лівій сторінці і іншого грецького курсиву, трохи покрупніше, ніж альдино, - на правій. Набір на лівому листі розвороту складається з 54 рядків, на правом - з 51 рядка. Композиція асиметрична. Розміри смуг різні: 132Х225 мм - зліва і 120Х228 - праворуч. Але зорово вони так добре урівноважені, що розворот загалом міг би служити ілюстрацією до одного з основних законом естетики Арістотеля - закону єдності в різноманітті.

Кожний, хто рисет черпнути їх цієї скарбниці друкарського мистецтва, в якій зібрані буквально всі ті "новинки", якими так гордитися наш час, буде винагороджений сторицей. Він знайде тут і асиметрію і симетрію. І безабзацний набір і набір з абзацними втяжкаи, і смуги набору, здвинуті на обох сторінках книжкового розвороту вліво, і суворо осьову, і многоосевую композицію, і дуже широкі, "класичні", і вузькі, абсолютно ділові, поля, і флаговий, і многоколонний, і фігурний набір, і всілякі "друкарські забави", і цілі фолианти, набраний однієї єдиної гарнитурой і одним єдиним кеглем, і складні поєднання шрифтів різних малюнків і розмірів, і пишнота орнаментального оздоблення, і аскетичну простоту "елементарної друкарні", що свідомо відмовляється від яких би те не було прикрас...

Об Етне і іншу ин-кварто.

Перші книги, що вийшли з друкарні Альда в 1495-1496 роках, були написаи на грецькій мові і друкувалися грецькими шрифтами. У основний грецький текст включилися невеликі фрагменти текстів латинських.

У лютому 1496 року з друкарських пресів Будинку Альда зійшла невелика книжечка ин-кварто. Їй призначено було стати віхою в історії друкарського мистецтва завдяки новому латинському шрифту, яким вона була надрукована. Книга ця - об Етне. Її написав юний Пьетро Бембо. Альд надрукував твори молодого Бембо, застосувавши в перший раз нову антикву, награвированную Франчесько Гріффо.

У книги De Aetna зовсім немає титульного листа. Повний її заголовок, набраний в три рядки великими буквами, вміщений безпосередньо на початковою смугою. Весь текст Етни набраний без абзацних відступів. Початок тексту Етни відмічений лише невеликим набірним ініціалом, поставленим на корешковом полі, поза смугою набору, на рівні першого рядка. Набрані смуги, що складаються з 22 рядків, мають, приблизно, пропорцено 2:3. Заголовки відділяються від тексту одного пропусковий рядка. Колофон Етни ретельно набраний прописними в формі "косинки".

На шрифті Етни необхідно зупинитися особливо. І не тільки, тому, що він один і складає всю красу цієї нічим більше не прикрашеної книги, але і тому, що саме цей шрифт Гріффо вплинув вирішальний чином на всю подальшу еволюцію друкарських антиква-шрифтів в Європі і за її межами.

Шрифт Етни являє собою трансформацію благородної рукописної форми гуманистической минускула. Мардерштейг вважає, що надзвичайне різноманіття форм однієї і тієї ж букви алфавіта, створююче враження трепетного життя, що є характерною особливістю цього шрифту м, властивої швидше станицям рукописної книги, ніж друкарської, з очевидністю вказує на те, що Гріффо був, спочатку, не тільки ювеліром, але і каліграфом. І у всіх інших алфавітах, гравійованих Гріффо, помітна його пристрасть до варіювання одного і того ж знака. Цим шляхом він задовольняв, по видимому, свою потребу хоч би частково скоротити в друкарському шрифті живу чарівність рукопису, в якої букви ніколи не уніфіковані повністю. Численні варіанти форм окремих букв зустрічаються вже в більш ранніх роботах Гріффо: і в грецькому курсиві, і в алфавіті грецьких капітальних, і в антикве. Останній варіант антикви Гріффо - награвированний ним в кінці 90-х років так званий шрифт Поліфіла - являє собою лише незначну модифікацію шрифту Етни.

Серед книг ин-кварто, що становлять саму нечисленну групу альдин, що вийшли до 1515 року, є і, крім славнозвісної Етни, багато видань, цікавих з самих різних точок зору.

У книгах, вмісних поетичні твори, ширина смуг набору визначається довжиною рядків, властивою тому або інакшому віршованому розміру: дуже довгі рядки гомерівського гекзаметра вимагають широкої смуги, а більш короткі рядки Лукреция Кара, наприклад, укладаються в порівняно більш вузьку смугу. Вірші набиралися в ранніх альдинах таким чином: флаговий набір тримав лівий край смуги, приймаючись на обороті листа до зовнішнього поля книги, а на лицьовій стороні - до корешковому. Таким чином, на розвороті виходив асиметричний флаговий набір, зі зміщенням осей вліво, тим більше помітним, чим коротше були рядки віршованого набору на деяку візуально-центральну вісь окремих сторінок з'явитися лише в більш пізніх виданнях Альда.

У книгах Лукреция Кара, 1500, і в Християнських поетах, 1501. Ми зустрічаємося при нормальних форматах ин-кварто (143Х194 і 150Х210) з порівняно вузької для цього формату смуги набору (86Х150).

Альд безперечне, прагнув не тільки до вдосконалення методів подачі текстів, що публікуються ним, але і до роздуму чисто естетичних проблем, пов'язаних з пошуками довершеної зовнішньої форми своїх видань.

Маленькі альдини. Альд і Гріффо.

Надрукувавши велике число грецьких книг, Альд зайнявся шедеврами літератури Древнього і Нового Рима.

Щоб розширити коло читачів, щоб "примусити читати" (як виражається Ренуар) "не тільки вчених за професією, і не тільки на пюпітрах бібліотек, але і в інших місцях", Альд задумав видати "колекцію" кращих трудів древніх авторів в маленькому форматі ин-октаво. Ці портативні томики повинні були, однак, вміщати не менше тексту чим ин-кварто або навіть громіздкими ин-фолио. Щоб досягнути цієї мети, пише Ренуар, Альд задумав створити шрифт, "першу думку про яке, як затверджують, подав йому почерк Петрарки, і домовився з Франсуа з Болоньі, майстерним гравером, який вже намалював і награвировал всі інші шрифти його друкарні, і той створив для нього стільки відомий дрібний курсив, перший створений в цьому стилі, протягом довгого часу aldino, що називався - на ім'я те, хто першим його задумав".

Одна з книг серії ин-октаво - Сонети і канцони Петрарки - друкувалися по рукопису великого поета, який надав в розпорядження Альда Пьетро Бембо. Досить поглянути на почерк Петрарки і порівняти його з курсивом Гріффо, щоб наочно пересвідчитися в тому, що між ними немає нічого спільного. Сам Ренуар пише обережно: "як затверджують" і додає далі від себе, що новий шрифт мав велику перевагу був схожим на красивий каліграфічний почерк, що "повинне було дуже подобатися в той час, коли більшість книг залишалися ще рукописними". Це абсолютно справедливе.

Першою книгою, надрукованою новим курсивом в салом форматі ин-октаво, був той, що вийшов в 1501 році Вергилій.

Ренуар виражає здивування з приводу того, що "... хоч друкарське мистецтво існувало було в пошані вже майже полвека, думка про подібну колекцію прекрасних портативних книг по низькій ціні не прийшла в голову рантше Йенсонам, Герінгам, Каллієргасам і іншим друкарям, мистецтво яких породило вже не один шедевр. Йенсон надрукував одного разу дуже маленьку книжечку-молитовник ин-октаво. Але друкар Плінія, Цицерона, дві Вергилієв ин-фолио - і не подумав навіть про видання портативного Вергилія".

Мініатюрні видання зустрічалися в XV віці не у одного тільки Йенсона. Але вони були рідкістю і сприймалися, ймовірно, як деякий курйоз. Альд дійсно був першим, хто налагодив серійне виробництво книг кишенькового формату і став продавати їх по доступній ціні. Інші друкарі, що працювали в Італії і в сусідній Франції, дуже скоро оцінили незаперечні переваги портативних видань Альда і стали копіювати їх самим бессовестним образом. Шрифтом "альдино" скористався в 1503 році флорентійський друкар Пилип Джунта і друкував їм книгу за книгою. Лионские друкарі почали випускати ті ж видання. Що і Альд, ще раніше за Джунти - з 1502 року. У них точно передруковувалося все, аж до передмов, які Альд майже завжди предпосилал своїм книгам.

У своєму Зверненні до читача Альд дуже детально освітлює обставини, що вимушували його вдатися до захисту своїх прав видавця і друкаря: "... вже чотири рази в нашому Будинку майстра влаштовували змову проти нас. Жадність - мати всього залу. Завдяки Бога, я їх майже всіх привів до положення, при якому позитивно все розколюються в своїй зраді...". Нераскаявшихся "змовників" Альд видно звільнив.

Альд, що розумів, що крейда курсив повинен зробити цілу революцію в друкарському мистецтві, поспішив заручитися привілеєм, що дає йому право виняткового користування шрифтом. При цьому були ущемлені права Гріффо.

Ренуар пише: "Привілеї на виняткове право вживання курсиву в течії 10 років були представлені друкарні Альда 13 листопада 1502 року Сенатом Венециї і 17 грудня тог же року Татом Олександром VI. Папський привілей був продовжений ще на 15 років Юлієм II 27 січня 1513 року, а також Левом X 28 листопада 1514 року".

Привівши повний текст всіх чотирьох привілеїв, Ренуар дуже тверезо коментує ситуацію, що привела до повного розриву відносин між видавцем і гравером: "Було б набагато справедливіше і послужило б до загальної користі надання художнику, награвировавшему шрифти, винятковому привілею продавати їх і забезпечувати цими шрифтами друкарів. Але завдяки щасливому вживанню шрифтів, що були в його розпорядженні, Альд виправдав своє виняткове право і повернув його на благо літератури, що так рідко буває результатом виняткових привілеїв".

Спору немає, але абсолютно зрозуміла і та лють, яка повинна була охоплювати художника, поставленого перед доконаним фактом: привілей Альда позбавляв плодовитого гравера, що знаходився в розквіті творчих сил, можливості забезпечувати шрифтом, "винахідником" якого він себе по праву вважав, інших друкарів, що працювали в межах не тільки міста Венециї, але і всієї обширної Республіки, а також на територіях, що знаходилися під владою тат. Франческо Гріффо вимушений був покинути межі Республіки Венециї, поселитися в Фано (область, де повноправним господарем був Цезар Бордхма, на яку не розповсюджувалася юрисдикція Республіки і де привілеї Альда не були дійсні) і вдатися, на перших порах, до фінансової підтримки іншого великого видавця, Сончини. Вже в 1503 році Сончино видав, наслідуючи маленьким альдинам, Петрарку, а потім і багато які інші книжечки ин-октаво. Всі вони надруковані новим варіантом латинського курсиву Гріффо. Після 15 років, минулих з моменту його розриву з Альдом, Франчесько Гріффо повернувся в рідну Болонью і в останні роки свого життя старався здійснити бажання, давно лелеемое - стати самостійним друкарем і видавцем.

Самим істотною новиною, пов'язаною з серійним виданням маленьких альдин, було введення, як основний текстовий шрифт, злегка похилий курсив "альдино" поєднанні з невисокими, вертикально поставленими великими буквами. Серед маленьких альдин зустрічається тільки одна-єдина ілюстрована книжка: Цезар 1513 року. Декор маленьких альдин більш ніж скуп - він обмежується, звичайно, залишенням пустих місць для ініціалів, які повинні були врисовиваться від руки, і маркою з якором і дельфіном.

Маленькі альдини були любимим дітищем Альда. Бути може тому перше повідомлення про смерть видавця вміщено в книжечке ин-октаво Фірміані в квітні 1515 року. А в іншому ин-октаво, що вийшов в світло місяць пізніше, - в Творах Овідія, якому предпослана Життя Овідія, складене самим Альдом Мануциєм, міститься некролог, написаний його тестем і творцем Андреа Торрезані. Некролог, як і весь текст книги, набраний курсивом "альдино".

Висновок.

Альд Мануций і такі ж, як він, "люди доброї волі", що працювали з ним рука об руку, закладали основи книжкового мистецтва, а, разом з тим, і всієї духовної культури нового часу. Серед них був і Еразм Роттердамський, гуманіст, автор славнозвісної сатири Похвала дурості (1510) - двома роками раніше з друкарні Альда вийшло монументальні збори Прислів'їв Еразма. Велику частину свого життя Еразм Роттердамський провів в подорожах. Він побував в багатьох містах Італії і відвідав одного разу Будинок Альда в Венециї.

У одному з своїх листів друзям він малює прийом, наданий йому Альдом, - пригощання, запропоновані гостя, прибулому здалеку, утомленому і голодному, складалося з декількох шматочків салату, що плавали в оцті, і сухої кірки хліба. Описавши, з властивим сарказмом цю скудну трапезу, Еразм додає, що надмірна бережливість видавця, що ворочає величезними коштами пояснюється не стільки скаредність, скільки відданістю своїй справі, ради процвітання якого він вимушений дотримувати у всьому найбільшу економію.

У робочій кімнаті Альда, де він звичайно приймав відвідувачів, було вивішене оголошення наступного змісту: "Хто б ти ні був, скажи те, що тобі треба сказати, будь короткий і залиш мене, як можна швидше, знову одного".

Це оголошення, і анекдот про прийом наданому Еразму, і жорстокість виявлена по відношенню до Гріффо, свідчать про надзвичайно цілеспрямованості і непохитній волі Альда - якостях, не завжди приємних в спілкуванні з людьми, але завдяки яким він встиг за короткі 20 років свого видавничого життя зробити так багато. Не корисливі інтереси і не бажання слави були його двигунами, але любов до науки і літератури, до філософії і мистецтв. Він був просвітником, і друкарня була для нього не самоціллю, але лише засобом, що дає можливість поділитися знаннями з можливо великим числом людей.

Камені, закладені Альдом в підмурівок будівлі європейської культури нового часу були справді коштовними каменями. Не тільки тому, що зміст його видань складає шедеври світової літератури від Гомера і Арістотеля до Данте і Еразма Роттердамського, але і тому, що книгам, що виходили з-під преса "Будинку Альда", додавали їх остаточну форму такі художники, як Франчесько Гріффо, і "майстер Пеліфіла", що гранували і шліфували їх умілі руки освічених, вічно шукаючих майстрів, що працювали в його друкарні простими складачами і верстальниками, друкарями і брошюровщиками. Ось чому альдини, надруковані, до того ж, на папері, що витримав випробування часом в полтисячи років, продовжують і сьогодні виблискувати серед книжкових скарбів минулого як діаманти чистої води.

Література.

1. Кацпрхеак Е. И. Історія писемності і книги, 1955

2. Кацпрхеак Е. И. Історія книги, 1964

загрузка...