Реферати

Реферат: Суди справедливості в Англії XIV-XVI віків

Очищення підземних і поверхневих вод по озоно-сорбционной технології для господарського призначення. Аналіз існуючої системи водопостачання в Мангистауской області. Стан системи водопостачання населених пунктів регіону. Якість споживаної питної води. Суть процесу фільтрування води. Технологічне налагодження комплексу очисних споруджень.

Поняття і сутність держави. Поняття і сутність держави як політичного інституту: основні характеристики, елементи, задачі і функції. Форми державного устрою: правління, територіальна організація, відмітні риси. Тенденції в розвитку сучасних держав.

Розробка автоматизованої інформаційної системи роботи відділу кадрів. Використання інформаційної системи відділу кадрів підприємства для зменшення часу виконання функцій, автоматичного створення документації, проставления дат і табельних номерів, простоти пошуку. Інтерфейс програми і структура бази дані додатки.

Розрахунок найвигіднішого режиму різання. Кінематичний аналіз металорізального верстата. Етапи вибору найвигіднішого режиму різання. Вибір типу різця, його основних розмірів. Перевірка обраного режиму різання по моменті, що крутить, (потужності) на шпинделі верстата. Визначення коефіцієнта завантаження верстата по потужності (крутящему моменту).

Слухи в структурі суспільної свідомості. Слух як комунікативна одиниця. Комунікативні характеристики слуху. Самотрансльований тип повідомлень. Конвенционализационний тип повідомлення.

Мінеєва Тетяна Германівна - кандидат історичних наук, доцент Ніжегородського державного педагогічного університету.

У житті англійського суспільства суд і його аксесуари завжди поміщалися дуже важливу. Класик англійської історіографії XIX в. Ф. Метланд затверджував, що саме судова система зробила Англію великою державою. Як всякий соціально актуальний інститут, англійський суд адекватно і відносно швидко реагував на зміни в англійському суспільстві. Системна криза 70-80-х років XIV у., вияви якого добре відомі (повстання Уота Тайлера, виникнення лоллардизма, посилення парламентської опозиції правлячій аристократичній верхівці), викликав серед інших нових явищ і перебудову судової системи. Головним в цій перебудові стало розширення судових повноважень канцлерства [1] і виникнення так званих "судів справедливості" [2]. Ця система судових органів отримала свою назву від розробленого ще римськими юристами (Павло, Ульпіан і інш.) принципу неформального ( "по розуму" що судить) судочинства, застосування якого обмежувалося особливими правовими казусами по цивільних справах. Одним з постулатів такого судочинства була рівність сторін незалежно від їх соціального, етнічного і конфессионального положення.

Коли мова йде про канцлерський суд справедливості, потрібно мати на увазі, що в Англії він не був чимсь унікальним. П. Таккер детально описав подібні випадки в лондонських міських судах. Їм встановлено, що тут вже в кінці ХIII в. принципи "розумної справедливості" застосовувала судова присутність при столичному мерові і цим відрізнялося від суду шерифів, що працював на базі процедур і принципів загального права. Подібна практика суду лондонського мера була пов'язана з двома обставинами.

Перше з них аналогічне тому, яке пізнє мало місце в канцлерстві (часто - за участю олдерменов). Мер судив міських службовців, розбирав справи між міськими службами і тими жителями англійської столиці, які могли бути представлені як фізичні (приватні) і юридичні (корпорації різного роду) особи. Навколо цих справ склалися певні юридичні кадри, які були не геть розширити сферу своєї діяльності.

Друга обставина - це спори вітчизняних і іноземних купців, що вимагали швидкого рішення і з урахуванням інших, не британських правових традицій (т. е. вони знаходилися за межами загальноправової юрисдикції). Збільшення кількості таких справ в XIV в. (або декілька раніше) і особливо в XV в. викликало притоку купецьких петицій саме меру, в обхід казуїстики звичайних правових процедур суду шерифів. Нерідко було потрібен швидке присудження - "година в годину і день в день".

Крім того, збільшилося - і мало тенденцію до подальшого збільшення - кількість тяжб (суперечок) і, отже, справ для судочинства по мірі зростання товарообороту як зовнішнього (що було особливо характерно для Лондона), так і внутрішнього. Напевно збільшення об'єму юридичної роботи спостерігалося не тільки в англійській столиці, але і в центральних, загальнодержавних судових офісах. Лише цим можна пояснити те, що на шлях скорочення судової казуїстики виявилися вимушеними встати нарівні з канцлерством Суд королівської лави [3] і Суд казначейства. Як справедливо помітив Таккер, спочатку спрощеного судочинства за принципом справедливості добилися ті, хто відносився до високопоставлених осіб, або люди, що мали заступників в тій або інакшій судовій палаті [4].

Процедура "еквити" (рівність) в англійських судах, насамперед в канцлерському суді, довгий час залишалася "еластичною", т. е. простій і доступної для тих, що позиваються. Презумпція "здорового глузду", властива англійській нації і розвинена в новий час до основного принципу національної поведінки, багато в чому допомогла англійському суспільству подолати кризу і з кінця XV сторіччя почати швидкий рух до передових рубежів європейської цивілізації.

Класичним прикладом тяжби людей різного соціального статусу є юридична суперечка, що відбулася в 1422 р. між двома фізичними особами (Уолтер проти Реджінальда), на якій сторони, що позиваються просили короля врегулювати їх взаємовідносини в канцлерстві на основі принципів "розуму" і "совісті", інакше - через канцлерський суд совісті. Таке звертання стає логічним тільки у разі недовір'я що судяться до судів загального права.

Інший класичний для канцлерства "казус" трапився на полвека пізніше по жалобі вдови копигольдера Пуа на сера (рицаря) і її лорда, т. е. власника тієї землі, якою користувалася скаржниця, на ім'я Оксенбрігг (Оксенбрідж). Лорд відняв у вдови садибу, п'ять виргат [5] землі і водяний млин як штраф за порушення його мельничного баналитета: вона молола зерно сусідів на своєму млині до збитку млина панського. Місцевий суд загального права постановив відняти майно вдови. Канцлерський суд визнав покарання відповідним манориальним правовим звичаям, але, виходячи з християнського милосердя і враховуючи бідняцтво і старість відповідачки, незначність збитку, нанесеного багатому рицарю, ухвалив рішення повернути їй все надбання, з одним обмеженням - не брати на помел чужий хліб.

Ці приклади взяті з роботи вітчизняного історика-аграрника А. Н. Савіна "Англійське село в епоху Тюдоров". На її сторінках можна знайти і інші типові ситуації звертання до канцлерського суду крестьян-копигольдеров [6]. Потрібно відмітити, що "копигольдерская" складова в діяльності канцлерського суду справедливості обговорюється досі в англійській історіографії і фахівцями США [7], причому висловлена колись Савіним думка про юридичний захист канцлерським "справедливим" судом прав що дістали особисту свободу крестьян-копигольдеров знаходить всі нові підтвердження.

Яскравий приклад з практики канцлерського суду приводить Уїльям Роупер, чоловік дочки великого Т. Мора. Будучи канцлером в кінці 20-х - початку 30-х років XVI в., Мор приймав петиционеров кожний день пополудні в своєму будинку в Лондоні (район Челси), причому приймав всіх, без яких-небудь обмежень. Часто тут же, вислухавши прохача, т. е. без письмової заяви, він негайно виносив рішення. Таким чином, Мор демонстрував населенню переваги природно-правової справедливості перед процедурною формалістикою середньовічних англійських судів. Судова практика канцлера Мору мала прямий зв'язок з його теоретико-юридичними роздумами і пошуками новаторських рішень в сфері правової політики.

У той час, коли Мор був канцлером, розвернулася дискусія між Крістофером Сен-Жерменом, доктором права, і анонімним Вартовим (охоронцем, оборонцем) законів Англії. Перший стояв за розширення сфери діяльності судів справедливості і прерогатив канцлерського суду. Другої, повторюючи ідеї петиционеров палати общин кінця XIV - початки XV в., звинувачував канцлерський суд в руйнуванні всієї правової системи держави, заснованої на загальному праві, що загрожувало соціальною нестабільністю [8]. Думається, ця дискусія була деякою спробою прозондировать громадську думку на предмет пом'якшення суворих законів Англії. Дослідники, що займалися вивченням текстів Сен-Жермена і Варта, передбачають, що обидва вони написані однією рукою. Тому цілком допустиме припущення, що виникла суперечка була інспірована самим канцлером Мором, який неодноразово ставив перед королем питання про право канцлерських суддів контролювати дії і особливо вироки інших судів Англії.

Мор намагався пом'якшити нелюдяний характер тюдоровских судів з їх жорстокими законами про бродяг, убогих, робітників шляхом розширення юридично туманної "справедливості". Він мріяв про те, щоб в репресивних органах англійського абсолютизму перемогли "совість" і "розумна м'якість".

Але судова реформа Мору не відбулася, а він сам невдовзі був відправлений суддями Генріха VIII на ешафот. У канцлерському суді справедливості стала переважати звичайна юридична рутина, навряд чи сумісна зі справедливістю або совістю. Канцлерське судочинство зблизилося до нерозрізненості, принаймні для пересічної людини, з судами загального права. У XVIII-XX вв. казуїстиці судових палат канцлерства міг би позаздрити будь-який інший судовий орган Великобританії [9].

Повернемося, однак, до судової практики Англії XIV-XV вв. Аналіз архівних матеріалів [10], проведений Таккером, показав, що канцлерські службовці втручалися в різні судові розгляди інших судів, особливо майнового характеру. Підкреслимо, що в цьому випадку мова йде не про ініціативу що позиваються, а про втручання самого канцлерства, для чого цим департаментом використовувалися спеціальні юридичні інструменти, найважливішим з яких був виклик "sub роеnа" [11], що звинувачувався (підозрюваного), т. е. під загрозою покарання - штрафу. Однак, перш ніж жорстко погрозити відповідачу, канцлерство посилало більш толерантне запрошення на судовий розгляд. Дані, що збереглися в діловодстві палати общин, показують, що ці "залучення" до канцлерського суду стали практикуватися "тираном" Річардом II за допомогою вірного йому Джона Уолсема (Волема), що займало в канцлерстві важливі пости держателя (охоронця) протоколів канцлерства і майстрів канцлерства. Члени палати общин писали в одному з своїх листів, що канцлерське втручання в справи і механізм цього втручання були вигадані Уолсемом "своєю хитрістю". Така "хитрість", як писали общини Генріху V в 1415 р., служила "тиранічним цілям" Річарда II [12]. Це був не перший білль коммонеров з приводу "sub роеnа". Невдовзі після відходу клеврета короля-деспота з канцлерства в 1392 р. аналогічний білль був прийнятий в 1393-1394 рр. і отримав згоду Річарда II [13].

Палата общин і при тиране Річарде II, і при "м'яких" королях ланкастерской династії захищала судочинство на основі загального права, яке до того часу отримало велику самостійність від королівської адміністрації завдяки парламентським статутам, прийнятим в роки правління Едуарда III. Мова йде про "шести статутів Едуарда III" - так означають групу підготовлених общинами законодавчих актів, які король, що гостро мав потребу через війну з Францією в підтримці населення Англії, точніше його середні шари, виявився вимушеним затвердити. Річард II, що успадковував Едуарду III, розцінив ці шість статутів як ущемлення своїх владних прав і вдався до канцлерського суду як засобу активного втручання в судовий простір. Відому роль зіграла і користь близьких Річарду II урядових чинів. Справи по несплачених боргах і невиконаних зобов'язаннях супроводилися "заставами", "поручительствами", різного роду штрафами (наприклад, за прострочення заставних зобов'язань), що давало певний дохід (дохід, не підконтрольний з боку представницьких установ) королівському гаманцю. Інтервенція канцлерства була відмічена Таккером і для початку правління Генріха VI і його "молодих друзів" (1435-1450 рр.).

У цей період дії корони і її слуг визначала вже не боротьба за максимум політичних прерогатив, а гостра потреба в грошах. Вони прагнули прикласти руку до коштів, що знаходилися на ринку приватно-майнових (і, ймовірно, приватно-грошових) відносин, які стали активно оформлятися королівськими службовцями того часу в специфічній формі передачі в дар якоїсь частини майна, іноді усього особистого рухомого майна на особливих договірних умовах. Факт "операції-дарування" фіксувався "закритими паперами" однієї з канцлерських протокольних служб, і цим дотримання договору гарантувалося владою короля. Така форма була введена в практику в 1428-1429 рр. і стала широко застосовуватися. Порушення умови "дарительного" контракту спричиняло за собою втручання канцлерської судової служби за допомогою дуже суворої юридичної дії. Виклик (повістка) починався грізним латинським "attachias!" ( "ти арештований!"). На практиці це означало, що у разі затримки з появою в канцлерському суді той, що притягується до відповідальності міг бути арештований і приведений насильно.

Разом з тим в ці кризові роки захист майна канцлерством залишалася єдиною надійною гарантією дотримання правових відносин, пов'язаних з різними формами передачі власності від однієї приватної особи до іншого - через продаж, заповіт і т. п.

Наступний "спалах" активності канцлерства доводиться на кризові і посткризисние роки. Особливості судочинства в канцлерстві в кінці 60-х - початку 70-х років XV в. вивчав М. Бейлбі [15]. Саме він першим звернув увагу на те, що до середини XV в. слово "conscience" в юридичній практиці не використовувалося, зате стало інтенсивно застосовуватися з кінця 60-х років, що дало підставу юристам XVI в., що коментував судові дії своїх попередників, говорити про виникнення в канцлерській судовій присутності нової (або, точніше, модернизированной) форми юриспруденції - "а consence-based equity" [16]. Можливий, хоч не безумовно точний переклад - "справедливістю зумовлена рівність", або "совістю зумовлена справедливість". Останній варіант перекладу точніше, оскільки переводити "equity" як "рівність" з урахуванням станово-феодальних реалій життя англійського суспільства того часу, навряд чи бездоганно вірно. Новий підхід до справ за формою "еквити" пов'язаний з розширенням кадрового складу канцлерського департаменту в його юридичній частині. Тут з'явилося немало людей, що володіли знанням римського цивільного права в його позднесредневекових інтерпретаціях, прийнятих правознавцями в континентальних країнах (в основному в Італії, але і у Франції), а також юристів, що мали за плечами практику в церковних судах Англії, які з XIV в. також перебували під впливом славнозвісних італійських постглосаторів (коментаторів), передусім Бартоло і Бальдо.

Дослідники нашого часу (Проней, Бейлбі, Таккер) відмічають ускладнення самої процедури канцлерської юрисдикції при Едуардові IV. Зростала кількість справ як за формою sub poena, так і attachias. Застосовувалися і інші способи залучення до судової відповідальності, що часом суперечили багатовіковій практиці судів загального права [17].

Канцлерський суд справедливості XIV-XV вв. підготував судову реформу Генріха VII Тюдора. Його процесуальні форми і стандарти судових оцінок стали зразком для цих нових судових установ абсолютної монархії, що перемогла.

У 80-е роки XV в. Генріх VII сформував дві судові палати - Зіркову палату, точніше суд Зіркової палати, і Суд прохань, що діяв під егідою Зіркової палати, але автономно від неї. Він засідав в окремому приміщенні, частіше за все в Білій палаті. Суд прохань, або, як прийнято його називати у вітчизняній історіографії, Палата прохань, був по суті судом бідних людей. Він вирішував спори по цивільних справах, і оцінка предмета суперечки була там, природно, невеликою.

Найбільш значущі не тільки матеріально, але і політично справи бідних людей, які слухалися в Білій палаті і тим більше в Зірковій палаті, були збережені і вибірково видані. Дані архівні матеріали дозволяють затверджувати, що Зіркова палата була комітетом по надзвичайних справах Таємної ради. Його засідання проводилися закритим порядком і далеко не завжди в цьому залі [18]. З згаданого статуту 1487 р. ми взнаємо, що до складу цього комітету входили лорд-канцлер, лорд-скарбник, лорд-охоронець Малого державного друку. Вони повинні були скликати на засідання єпископів, світських лордів, судді "королівської лави" і "загальне право" [19]. Ці обличчя не були рівні в правах першим трьом і були лише їх консультантами - ассесорами, т. е. вони володіли дорадчим, а не вирішальним голосом. Вся ж судова влада зосереджувалася в руках названих трьох або двох вищих державних чиновників.

Звичайно асесорами були дві головних судді, один єпископ і один світський лорд Ради, природно, з числа осіб, що користуються найбільшим довір'ям короля. Проте, склад працюючого трибуналу, як показав в своєму грунтовному дослідженні Дж. Лидем, не завжди точно відповідав встановленому статутом складу. Наприклад, на слуханні справи абата монастиря в Шрусбері проти міської ради Шрусбері з "великої трійки" трибуналу був присутній лише один канцлер Уїльям Уорхем, архієпіскоп Кентербері, а асесорами були один світський пер, головний барон казначейства, головний суддя Судна загального права, двоє суддів цього ж судового органу, а також головний суддя Судна королівської лави зі своїми двома помічниками. Однак це звуження складу не відбивалося ні на широті повноважень цього органу, ні на відповідальності і авторитеті його рішень [20].

Лидем опублікував тільки 39 судових випадків, що розбиралися трибуналом Зіркової палати, що звичайно ж становить лише малу частину дійсної кількості справ, розглянутих за час правління Генріха VII, але, засновуючись навіть на цих 39 справах, можна зробити висновок, що сфера юрисдикції трибуналу була справді безмежною. Крім справ про напади, заколоти, лівреї, різного роду поземельних і інших майнових тяжб, тут слухалися спори між різними групами міського населення (три тяжби між членами цеху кравців і міською радою Екзетера), між містами (міська рада Екзетера проти міської поради Лондона) і навіть між ремісниками всередині одного цеху (лондонського цеху ливарників), а також розбиралися жалоби купців на незаконні ярмаркові або митні збори (Уайт проти міської ради Глостера). Справи про незаконно проведені вибори, про примушення жінок до вступу в брак, про образу словом і дією, про зневагу до виклику в суд або судового рішення (наприклад, архиепископского суду), про зловживання владою, про невірну вагу були підсудні Зірковій палаті, одинаково як і конфлікти між містами і феодальними власниками, держателями і їх сеньерами. Городяни Глостера і Вустера клопоталися перед Зірковою палатою якщо не про скасування, то принаймні про пом'якшення статуту парламенту 1504 р., що забороняв ним збирати мито з товарів, що провозяться по ріці Северн, а держатель земель Молмсберійського монастиря Роберт Портер намагався добитися підтвердження свого вільного стану.

Більшість цих справ були підсудні судам загального права, оскільки статут 1487 р. не давав Зірковій палаті повноважень на їх слухання. На це вказують багато кого з відповідачів, що прагнули перенести тяжбу до звичних органів судів загального права з їх рутиною, нескінченним зволіканням і продажністю (наприклад, абат Кентерберійського монастиря або рицар Кемп). Широта, невизначеність сфери юрисдикції складали найважливішу характерну рису суду Зіркової палати, і в цьому крилася її сила. Трибунал палати рішуче вторгався в сферу діяльності інших судових органів, вилучав у них справи для розбору на своїх засіданнях, через своїх асесорів і шляхом прямих вказівок регулював їх дії. У Зіркову палату поступали жалоби з всіх кінців країни.

Притягнуті до відповідальності викликалися в Лондон, для опиту ж свідків на місця виїжджали або створювалися з місцевих жителів спеціальні комісії [21]. 17 свідків допитала виїзна комісія Зіркової палати в 1505 р., коли вирішувалося питання про право міської ради Вустера на збір мита з судів, що проходили по поточній у міських стін ріці Северну [22]. Виїзні комісії були свого роду щупальцами лондонського суду. Вони дозволяли йому вести огляд і слідство в самих глухих кутках країни.

Серед статутів парламенту 1495 р. винятковий інтерес представляє акт, що дозволяв біднякам збуджувати судову справу за формою для бідних. Законодавці декларували, що відтепер по волі короля бідняки будуть користуватися захистом правосуддя нарівні з багатими людьми. Тому їм дозволялося збуджувати справу і вести його без сплати звичайних судових витрат. Канцлер повинен був призначити для цього спеціальних клерків і адвоката [23]. Даний акт поклав початок новому органу англійського абсолютизму, що розвивався, так званій Палаті прохань. Проте, назва "Палата прохань" закріпилася за ним лише з 1529 р. До цього він називався Суд бідних людей [24].

Необхідно обмовитися, що першого клерка для прийому безкоштовних прохань від бідних людей призначив ще Річард III, але в ті роки ця міра не прищепилася, і питання про правосуддя для бідних знову було поставлене на парламенті 1495 р., через 11 років після заходу Річарда III. У 1497 р. Генріх VII призначив двох клерків для прийняття прохань і тим завершив справу, почату два роки тому.

Палата прохань засідала в Білому залі Вестмінстерського палацу, але лише тоді, коли король знаходився в Лондоні. Під час його поїздок по країні вона переміщалася разом з ним. Головою суду був лорд-охоронець Малого державного друку. Іноді замість нього засідання вів інший член Таємної ради (наприклад, в 1502 р. Георг Грій, лорд Обергавенні). У суді брали участь і інші пери і судді. По сфері юрисдикції Палата прохань значно відрізнялася від Зіркової палати. На її засіданнях слухалися лише цивільні тяжби. По своєму характеру вона, подібно Зірковій палаті, була судом справедливості або совісті, як їх розуміли у часи Генріха VII, хоч в процесуальних формах більше, ніж Зіркова палата, слідувала традиційним формам старих судів загального права.

Лидем опублікував 30 судових справ Палати прохань за час з 1497 по 1569 р. До найбільш типових відноситься процес Секвелл проти Лейси, в основі якого - одна з дрібних феодальних усобиць, що не повністю зживіть навіть на початку XVII сторіччя. Томас Лейси, сквайр, із загоном в 50 людина напала на манор рицаря Джона Секвелла в Йоркширі, зламала огорожу навколо загороди і погнала 50 голів худоби. У випадку Гайд проти Кетебі позивач-слуга пред'явив позов до свого колишнього пана за невиплату дарування. Одна справа торкалася незаконних лихварських операцій. Інше - Теккер проти Холу - представляло жалобу на ремісника, що насмілився без дозволу міської влади Лондона займатися забарвленням шкір. Ремісник був укладений шерифами у в'язницю, а його інструменти і майно конфісковані.

Ще один судовий випадок пов'язаний з гострими конфліктами між окремими партіями городян Екзетера (три справи між ними розбиралися в ті ж роки в Зірковій палаті). Позов виник в зв'язку з правопорушеннями при виборі старшин місцевого ринку [25]. Не змінився характер справ в Палаті прохань і в більш пізній час. Як нові, епохи, що не зустрічаються в справах Генріха VII, назвемо позови про кріпаків, справи про права копигольдеров, про пригноблення держателів, про порушення умов торгової операції.

Розглянуті вище випадки вказують на деяку параллелизм і неразграниченность в юридичній роботі Зіркової палати і Палати прохань. Спори між городянами Екзетера, досконале однохарактерние з справою про старшину степля [26], розбиралися в Зірковій палаті. Однотипні з тяжбою між Теккером і Холом процеси також мали місце в ній, а випадок Секвелл проти Лейси більше підходив для розгляду в останній, а не в Палаті прохань. Принаймні, аналогічні справи слухалися там. Крім того, Лідем вказує на передачу окремих справ з Палати прохань в Зіркову палату (наприклад, Сміт проти Брука) [27].

Той, що Видав справи Палати прохань Лідем підкреслює її демократичний характер і розглядає цю Палату як благодіяння зі сторони Генріха VII по відношенню до бідного люду Англії. А. Н. Савін заперечував цей демократизм і вважав Палату прохань простою філією Зіркової палати. Дійсно, аж ніяк не любов до англійських бідняків штовхнула Генріха VII на створення цього суду. Швидше, навпаки, заснувати суд для бідняків Генріха VII спонукала необхідність посилити боротьбу з народними рухами, спробувати за допомогою судів для бідних ввести численні конфлікти між помещиками-огораживателями і держательской масою в законні рамки, розколоти ряди незадоволених, оселити в них ілюзії відносно намірів королівської влади. Це був цікавий і не позбавлений спритності маневр правлячої верхівки, що виявилася перед обличчям загострення соціальної боротьби.

Палата прохань, подібно Зіркової, посилала на місця свої судові комісії для розбору справ. Невдовзі не тільки в центрі, але і на місцях в її руках виявилася значна частина справ. Палата прохань і Зіркова палата замінили собою старі суди загального права.

Зіркова палата, як і її автономний суд бідних, в XVI в. зазнали помітної еволюції у бік все більшого підкорення волі королів. Політичний елемент став в цих судах таким, що переважає, що приводило до судового свавілля, до порушення "справедливості" і інших принципів природно-правової організації соціальної сфери.

На початок XVII сторіччя був досягнутий результат, прямо протилежний деклараціям королівської влади кінця XV в. Замість очікуваної підтримки правосуддя Зіркової палати викликало лише ненависть різних шарів англійського суспільства. Тому в перші ж роки Англійської буржуазної революції Зіркова палата і її "філія" - Палата прохань були ліквідовані. Рішуче возобладала судова система, заснована на загальному праві, і канцлерський суд справедливості був вимушений погоджувати свої правові дії з укоріненим правопорядком.

Спроби створити "справедливий" суд на основі природно-правових уявлень для кращого забезпечення прав особистості продовжувалися. Правда, вже не в Англії. Зокрема, в середині 70-х років XVIII в. російська імператриця Катерина II, проводячи реформу місцевих органів влади, ввела совестние суди. Принцип "рівної справедливості" був закладений і в основу інституту світових суддів, що з'явився внаслідок реформ Олександра II.

На рубежі ХХ вв. старі "справедливий" і "світовий" суди переживають як би третє народження в російському суспільстві. Хочеться думати, що світові суди в майбутньому займуть більш гідне положення, ніж їх попередники.

Список літератури

1. Канцлерство - відомство, очолюване лордом-канцлером, главою королівської адміністрації. Численний штат канцлерства судився спеціальним, внутрішнім, канцлерським судом. Аналогічні суди по підтримці внутрішньої дисципліни існували в казначействі, в діючій армії і на флоті.

2. На російській юридичній мові слово "справедливість" часто замінялося поняттям "совість".

3. Blatcher M. The Court of King's Bench, 1450-1550. - BlatcherM. Study in Self-Help. London, 1978 (заключительнаячасть).

4. Tucker P. The Early History of the Court ofChansery. - English Historical Review, September 2000, р. 795.

5. Виргата - міра площі орної землі, що вживалася в Англії XIII-XVII вв. Величина виргати не була постійною, однак, згідно з дослідженнями Е. А. Космінського, можна визначити середню виргату в 30 акрів, т. е. 12 гектар.

6. Савин А. Н. Англійська село в епоху Тюдоров. М., 1903., з. 27, 121, 176; про справу Пуа - з. 229.

7. См: Gray С. М. Copyhold Equity and the Common Law. Cambridge (Mass.), 1963, р. 33 ff. У. Дж. Джонс опублікував на цю ж тему статтю в "American Journal of Legal History" (1966, v. X, р. 297-318).

8. Plucknett T.F.T., Barton J.L. Cristopher St. German's Doctor and Student. London, 1974; Cristopher St German on Chancery and Statute. Ed. by J.A. Guy. London, 1985.

9. Звичайно фахівці як приклад рутинного стану канцлерського суду приводять художні зарисовки Ч. Діккенса в його романові "Холодний будинок". Відгук Таккера про романові Діккенса див. Tucker P.Op.cit., р. 805.

10. Значний фонд матеріалів про судову діяльність канцлерського суду в кінці XIV-XV в. містить Public Record Office (фонди державних архівів Англії). См. Tucker P. Ор. cit., р. 801, notes 1, 2.

11. Роєnа - латинська лексема, означає штраф, покарання.

12. Rotuli Parliamentorum. Ed. by J. Strachey, v. IV. London, 1767, р. 84.

13. Підрахунки Таккера в цьому відношенні вельми красномовні: в 1384-1385 рр. було п'ять канцлерських "sub роеnа", в 1385-1386 рр. - 23, а в 1392 - 49, після чого річні записи канцлерських судових справ дають 10 і менше таких справ в рік. - Tucker P. Ор. cit., р. 802.

14. Tucker P. Ор. cit., р. 798, 802. См. також: Kleineke Н. The Commission De Mutuo Faciendo in the Reign of Henry VI. - English Historical Review, 2001, № I, р. 16.

15. Beilby М. The Profits of Expertise: The Rise of the Civil Lawyers and Chancery Equity. Gloster, 1990, р. 78 ff.

16. Ibid., p.78, 83 etc.

17. Про порушення прав судів загального права по позовах "attachias" див. Tucker P. Ор. cit., р. 802.

18. MackieJ.D. The Earlier Tudors.l485-1553. Oxford, 1952, р. 207.

19. Statutes of the Realm, v. II. London, 1809, р. 509-510.

20. The Select Cases before the King's Council of the Star Chamber (1487-1509). Ed. by J.S. Leadem. London, 1903, v. 16.

21. Ibid., р. 129.

22. Ibid., р. 213-215.

23. Ibid., р. 578.

24. The Select Cases of the Court of Request (1497-1569). Ed. J.S. Leadem. London, 1898, v. 12.

25. lbid., p.l-3,13,16 etc.

26. Степль - склад для експортної англійської вовни на території м. Калі. Місце це володіло особливою юрисдикцією, тому купецький старшина обирався з певними процедурами.

27. The Select Cases before the King's Council of the Star Chamber (1487-1509), р. 140 ff.