Реферати

Реферат: Комп'ютерні мережі і телекомунікації

Планування створення готелю. Міністерство утворення і науки Російської Федерації Федеральне агентство по утворенню Державна освітня установа вищого професійного утворення

Расч т економічної ефективності впровадження нового типу повітряного судна. Курсова робота на тему "Розрахунок економічної ефективності впровадження нового типу повітряного судна" Зміст Уведення Розрахунок економічної ефективності впровадження нового типу літака

Форма держави форма правління, форма державного устрою, політичний режим. ЗМІСТ СТР. УВЕДЕННЯ 2 ФОРМИ ДЕРЖАВИ 5 ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ: 7 2.1 УНІТАРНА ДЕРЖАВА 8 2.2 ФЕДЕРАТИВНА ДЕРЖАВА 9 2.3 КОНФЕДЕРАТИВНА ДЕРЖАВА 11

Магнітоелектричний безконтактний генератор з імпульсним регулятором напруги. Зміст Уведення 1. Аналітичний огляд 1.1 Проблема створення безконтактних електричних машин (БЕМ) 1.2 Вітчизняні і закордонні безконтактні автотракторні генератори

Скарятин, Микола Дмитрович. Микола Дмитрович Скарятин - військовий моряк, учасник оборони Севастополя. Біографія В 1843 році випущений гардемарин з Морського кадетського корпуса, плавав у Балтійськом море і зроблене в мічмани в Чорноморський флот.

Лекція 1.

Введення в локальні мережі.

Тривалість 2 години.

Мета даної теми - дати основні уявлення про побудову, організацію і використання комп'ютерних мереж.

Теоретичний матеріал:

1. Призначення, принципи організації комп'ютерних мереж. Мережеве обладнання.

2. Семиуровневая модель OSI, поняття протоколу, передача повідомлень в мережі.

3. Модель «клієнт-сервер», типи мереж.

Призначення, принципи організації комп'ютерних мереж. Мережеве обладнання.

Комп'ютерна мережа- являє собою систему розподіленої обробки інформації, що перебуває як мінімум з двох комп'ютерів, взаємодіючих між собою за допомогою спеціальних коштів зв'язку.

Або іншими словами мережа являє собою сукупність сполучених друг з іншому ПК і інших обчислювальних пристроїв, таких як принтери, факсимільні апарати і модеми. Мережа дає можливість окремим співробітникам організації взаємодіяти один з одним і звертатися до ресурсів, що спільно використовуються; дозволяє їм отримувати доступ до даних, що зберігаються на персональних комп'ютерах у видалених офісах, і встановлювати зв'язок з постачальниками.

Комп'ютери, вхідні в мережу виконують наступні функції:

- Організація доступу до мережі

- Управління передачею інформації

- Надання обчислювальних ресурсів і послуг абонентам мережі.

Види комп'ютерних мереж.

Локальні і територіально-розподілені мережі

Локальна мережа (LAN) зв'язує ПК і принтери, що звичайно знаходяться в одному приміщенні (або комплексі будівель). Територіально-розподілена мережа (WAN) з'єднує декілька локальних мереж, географічно видалених один від одного.

Локальна мережа

Локальні мережі (ЛС) що являють собою саму елементарну форму мереж, з'єднують разом групу ПК або зв'язують їх з більш могутнім комп'ютером, що виконує роль мережевого сервера (див. малюнок). Все ПК в локальній мережі можуть використати спеціалізовані додатки, що зберігаються на мережевому сервері, і працювати із загальними пристроями: принтерами, факсами і іншою периферією. Кожний ПК в локальній мережі називаетсярабочей станцією або мережевим вузлом.

Локальні мережі дозволяють окремим користувачам легко і швидко взаємодіяти один з одним. Ось лише деякі задачі, які дозволяє виконувати ЛС:

спільна робота з документами;

спрощення документообігу: ви отримуєте можливість переглядати, коректувати і коментувати документи не покидаючи свого робочого місця, не організовуючи зборів і нарад, що віднімають багато часу;

збереження і архівування своєї роботи на сервері, щоб не використати цінний простір на жорсткому диску ПК;

простий доступ до додатків на сервері;

полегшення спільного використання в організаціях ресурсів, що дорого коштують, таких як принтери, накопичувачі CD-ROM, жорсткі диски і додатки (наприклад, текстові процесори або програмне забезпечення баз даних).

Територіально-розподілені мережі

Територіально-розподілені мережі забезпечують ті ж переваги, що і локальні, але при цьому дозволяють охопити велику територію. Звичайно для цього використовується комутована телефонна мережа загального користування (PSTN, Public Switched Telephone Network) із з'єднанням через модем або лінії високошвидкісної цифрової мережі з наданням комплексних послуг (ISDN, Integrated Services Digital Network). Лінії ISDN часто застосовуються для передачі великих файлів, наприклад вмісних графічні зображення або відео.

Вбудовуючи в базові локальні мережі функціональність територіально-розподілених мереж, що реалізовується за допомогою модему або сервера видаленого доступу, можна вигідно використати технології зовнішніх комунікацій, в тому числі:

передачу і прийом повідомлень за допомогою електронної пошти (e-mail);

доступ до Internet.

Internet

Internet являє собою величезну загальнодоступну глобальну мережу, що з'єднує користувачів всього світу з сховищами даних, зображень і звуку. Стрімко розширяючись (приблизно 200% в рік), Internet грає все більш важливу роль в бізнесі.

На сьогодні основними функціями Internet залишаються електронна пошта і обмін інформацією між групами по інтересах і дослідниками. Мережі стають все більш могутніми, а до Internet підключається все більше число компаній і індивідуальних користувачів. Internet служить зв'язуючою ланкою між компаніями, їх потенційними замовниками і постачальниками. Сьогодні Internet може підтримувати додатки передачі мови, що розвиваються і відео, такі як системи дистанційного навчання і видаленої діагностики або лікування, надаючи можливості навчання і отримання медичної допомоги через Internet практично будь-якій сім'ї або компанії.

Будь-яка комп'ютерна мережа характеризується: топологією, протоколами, інтерфейсами, мережевими технічними і програмними засобами.

Топологія- комп'ютерної мережі відображає структуру зв'язків між її основними функціональними елементами.

Мережеві технічні засоби- це різні пристрої, що забезпечують об'єднання комп'ютерів в єдину комп'ютерну мережу.

Мережеві програмні засоби- здійснюють управління роботою комп'ютерної мережі і забезпечують відповідний інтерфейс з користувачами.

Протоколи- являють собою правила взаємодії функціональних елементів мережі.

Інтерфейси- засобу сполучення функціональних елементів мережі. Потрібно звернути увагу, що як функціональні елементи можуть виступати як окремі пристрої так і програмні модулі. Відповідно розрізнюють апаратні і програмні інтерфейси.

Базові мережеві топології.

При створенні мережі в залежності від задач, які вона повинна буде виконувати, може бути реалізована одна з трьох мережевих топологій.

Шинна топологія.

Робочі станції за допомогою мережевих адаптерів підключаються до загальної магістралі /шині/ (кабелю). Аналогічним образом до загальної магістралі підключаються і інші мережеві пристрої. У процесі роботи мережі інформація від передаючої станції поступає на адаптери всіх робочих станцій, однак, сприймається тільки адаптером тієї робочої станції, якою вона адресована.

Зореподібна топологія.

Характеризується наявністю центрального вузла комутації - мережевого сервера, якому або через який посилаються всі повідомлення.

Кільцева топологія.

Характеризується наявністю замкненого каналу передачі даних у вигляді кільця або петлі. У цьому випадку інформація передається послідовно між робочими станціями доти, поки не буде прийнята одержувачем і потім видалена з мережі. Недоліком подібної топології є її чутливість до пошкодження каналу.

Мережеві технічні засоби.

Базові компоненти і технології, пов'язані з архітектурою локальних або територіально-розподілених мереж, можуть включати в себе:

Апаратне забезпечення

Кабелі

Сервери

Мережеві інтерфейсні плати (NIC, Network Interface Card)

Концентратори

Комутатори

Маршрутизатори (територіально-розподілені мережі)

Сервери видаленого доступу (територіально-розподілені мережі)

Модеми (територіально-розподілені мережі)

Структуровані кабельні рішення

Structured Wiring System (структурована кабельна система)

План побудови кабельної системи, заснований на модульних підсистемах, а також що специфікує узгоджені правила прокладки кабеля і матеріали.

У старих ЛС застосовується шинна архітектура - все вхідні в мережу ПК підключаються до одного довгого коаксіального кабеля. Така організація обмежує можливості співробітників фірми по переміщенню в рамках мережі. У структурованій кабельній схемі застосовується зореподібна конфігурація - окремий сегмент недорогого кабеля з'єднує комп'ютер кожного користувача з центральним концентратором (або комутатором, якщо в мережі передаються великі об'єми даних). У цьому випадку переміщення співробітника або додавання нового користувача виконується набагато простіше і обходиться дешевше. На новому робочому місці співробітника вже є кабельна проводка, і можна перемістити користувача в інший мережевий сегмент, просто підключивши кінець кабеля до іншого порту концентратора або комутатора.

Кабелі

Дані по кабелю передаються у вигляді пакетів, що пересилаються з одного мережевого пристрою на інший. Існує декілька типів кабелів, кожний з яких має свої переваги.

Пара

Кабель типу, що Виється пара" (TP, Twisted Pair), що "виється буває двох видів: екранована пара (STP, Shielded Twisted Pair), що виється і неекранована пара, що виється (UTP, Unshielded Twisted Pair). Обидва типи кабеля складаються з пари скручених мідних проводів. Кабель типу "неекранована пара", що виється став найбільш популярним завдяки своїй низькій вартості, гнучкості і простоті інсталяції. Єдиним недоліком такого кабеля є уразливість до електричних перешкод і "шумів" в лінії. Кабелі пара", що "виється бувають різній категорії (3, 4 або 5). Чим вище номер категорії, тим велику швидкість передачі підтримує кабель.

Тонкий і товстий коаксіальний кабель

Це типи кабеля аналогічні стандартному телевізійному кабелю. Оскільки з такими кабелями важче працювати, в нових інсталяціях практично завжди застосовується пара, що виється або оптоволоконний кабель.

Оптоволоконний кабель

Оптоволоконний кабель підтримує швидкість передачі даних (у вигляді пакетів) 10, 100 або 1000 Мбіт/з. Дані передаються за допомогою світлових імпульсів, що проходять по оптичному волокну. Хоч цей кабель набагато дорожче і складніше в інсталяції, ніж UTP, він часто застосовується в центральних магістральних мережах, оскільки забезпечує повний захист від електричних перешкод і дозволяє передавати інформацію на дуже великі відстані. Крім того, завдяки вдосконаленню оптоволоконної технології даний кабель стає все більш прийнятним по ціні.

Який кабель вибрати?

У таблиці показано, який кабель необхідно використати для різних технологій ЛС (10-Мбіт/з Ethernet, 100-Мбіт/з Fast Ethernet або 1000 Мбіт/з Gigabit Ethernet). У загальному випадку у всіх нових інсталяціях для з'єднання настільних ПК і створення мережі для робочої групи застосовується кабель UTP категорії 5.

10BASE-T (Ethernet)

100BASE -TX (Fast Ethernet)

100BASE-T4 (Fast Ethernet)

100BASE-FX (Fast Ethernet)

1000BASE-FX (Gigabit Ethernet)

Необхідне число пар

2

2

4

непридатно

непридатне

Категорія кабеля

Категорія кабеля 3/4/5

Категорія кабеля 5

Категорія кабеля 3/4/5

Оптоволоконний

Оптоволоконний

Сервери

Сервер в мережі клієнт/сервер являє собою ПК з жорстким диском великої ємності, на якому можна зберігати додатки і файли, доступні для інших ПК в мережі. Сервер може також управляти доступом до периферійних пристроїв (таким як принтери) і використовується для виконання мережевої операційної системи (NOS, Network Operating System).

Мережеві інтерфейсні плати

Мережеві інтерфейсні плати (NIC, Network Interface Card) встановлюються на настільних і портативних ПК. Вони служать для взаємодії з іншими пристроями в локальній мережі. Існує цілий спектр мережевих плат для різних ПК, що мають певні вимоги вимогам до продуктивності. Характеризуються по швидкості передачі даних і способах підключення до мережі.

Якщо розглядати просто спосіб прийому і передачі даних на підключених до мережі ПК, то сучасні мережеві плати (мережеві адаптери) грають активну роль в підвищенні продуктивності, призначенні пріоритетів для відповідального трафіка (інформації, що передається/приймається ) і моніторингу трафіка в мережі. Крім того, вони підтримують такі функції, як видалена активізація з центральної робочої станції або видалена зміна конфігурації, що значно економить час і сили адміністраторів постійно зростаючих мереж

Концентратори

В структурованій кабельній конфігурації все вхідні в мережу ПК взаємодіють з концентратором (або комутатором).

Hab (хаб; концентратор)- пристрій множинного доступу, що виконує роль центральної точки з'єднання в топології "фізична зірка". Нарівні з традиційною назвою "концентратор" в літературі зустрічається також термін "хаб".

Сполучені з концентратором ПК утворять один сегмент локальної мережі. Така схема спрощує підключення до мережі великого числа користувачів, навіть якщо вони часто переміщаються. У основному функція концентратора складається в об'єднанні користувачів в один мережевий сегмент. Концентратори бувають різних видів і розмірів і забезпечують з'єднання різного числа користувачів - від трохи співробітників в невеликій фірмі до сотень ПК в мережі, що охоплює комплекс будівель. Функції даних пристроїв також різні: від простих концентраторов проводних ліній до великих пристроїв, що виконують функції центрального вузла мережі, підтримуючих функції управління і цілий ряд стандартів (Ethernet, Fast Ethernet, Gigabit Ethernet, FDDI і т. д.). Існують також концентратори, що грають важливу роль в системі захисту мережі.

Концентратор початкового рівня (базовий концентратор) - це простий, автономний пристрій, який може стати для багатьох організацій хорошою "відправною точкою".

Концентратори, що Нарощуються (стекові) дозволяють поступово збільшувати розмір мережі. Такі концентратори сполучаються один з одним гнучкими кабелями розширення, ставляться один на іншій і функціонують як один концентратор. Завдяки низькій вартості з розрахунку на порт концентратори, що нарощуються стали особливо популярні.

Як працює концентратор?

При застосуванні концентратора всі користувачі ділять між собою смугу пропускання мережі. Пакет, що приймається по одному з портів концентратора, розсилається у всі інші порти, які аналізують цей пакет (призначений він для них чи ні). При невеликому числі користувачів така система чудово працює. Тим часом у разі збільшення числа користувачів починає позначатися конкуренція за смугу пропускання, що вповільнює трафік в локальній мережі.

Традиційні концентраториподдерживают тільки один мережевий сегмент, надаючи всім користувачам, що підключаються до них одну і ту ж смугу пропускання. Концентратори з комутацією портовилисегментируемие концентратори (такі як концентратори сімейства SuperStack II PS Hub) дозволяють звести дану проблему до мінімуму, виділивши користувачам будь-якої з чотирьох внутрішніх сегментів концентратора (кожний з цих сегментів має смугу пропускання 10 Мбіт/з). Подібна схема дає можливість гнучко розподіляти смугу пропускання між користувачами і балансувати навантаження мережі.

Двухскоростние концентратори (dual-speed) можна з вигодою використати для створення сучасних мереж з мережевими сегментами, що спільно використовуються. Вони підтримують існуючі канали Ethernet 10 Мбіт/з і нові мережі Fast Ethernet 10 Мбіт/з, автоматично пізнаючи швидкість з'єднання, що дозволяє не настроювати конфігурацію вручну. Це спрощує модернізацію з'єднань - перехід від мережі Ethernet до Fast Ethernet, коли необхідна підтримка нових додатків, що інтенсивно використовують смугу пропускання мережі, або сегментів з великим числом користувачів.

Крім тієї, концентратори служать центральною точкою для підключення кабелів, зміни конфігурації, пошуку несправностей і централізованого управління, спрощуючи виконання всіх цих операцій.

Комутатори

Switch (комутатор)

1. Многопортовое пристрій, що забезпечує високошвидкісну комутацію пакетів між портами.

2. У мережі з комутацією пакетів - пристрій, що направляє пакети, звичайний на один з вузлів магістральної мережі. Такий пристрій називається також комутатором даних (data PABX).

Комутатор надає кожному пристрою (серверу, ПК або концентратору), підключеному до одного з його портів, всю смугу пропускання мережі. Це підвищує продуктивність і зменшує час відгуку мережі за рахунок скорочення числа користувачів на сегмент. Як і двухскоростние концентратори, новітні комутатори часто конструюються для підтримки 10 або 100 Мбіт/з, в залежності від максимальної швидкості пристрою, що підключається. Якщо вони оснащуються коштами автоматичного пізнання швидкості передачі, то можуть самі настроюватися на оптимальну швидкість - змінювати конфігурацію вручну не потрібно.

Як працює комутатор?

На відміну від концентраторов, що здійснюють широкомовну розсилку всіх пакетів, що приймаються по будь-якому з портів, комутатори передають пакети тільки цільовому пристрою (адресату), оскільки знають MAC-адресу (Media Access Control) кожного підключеного пристрою (аналогічно тому, як листоноша за поштовою адресою визначає, куди треба доставити лист). У результаті меншає трафік і підвищується загальна пропускна спроможність, а ці два чинники є критичними з урахуванням зростаючих вимог до смуги пропускання мережі сучасних складних бізнес додатків.

Комутація завойовує популярність, як простий, недорогий метод підвищення доступної смуги пропускання мережі. Сучасні комутатори нерідко підтримують такі кошти, як призначення пріоритетів трафіка (що особливо важливо при передачі в мережі мови або відео), функції управління мережею і управління многоадресной розсилкою.

Маршрутизатори

Маршрутизатори можуть виконувати наступні прості функції:

Підключення локальних мереж (LAN) до територіально-розподілених мереж (WAN).

З'єднання декількох локальних мереж.

Маршрутизатори залежать від протоколу (наприклад, TCP/IP, IPX, AppleTalk), що використовується і, на відміну від мостів і комутаторів, функціонуючих на другому рівні, працюють на третьому або сьомому рівні моделі OSI. Продуктивність маршрутизатора в плані об'єму даних, що передаються в секунду звичайно пропорційна його вартості. Оскільки маршрутизатор працює на основі протоколу, він може приймати рішення про найкращий маршрут доставки даних, керуючись такими чинниками, як вартість, швидкість доставки і т. д. Крім того, маршрутизатори дозволяють ефективно управляти трафіком широкомовної розсилки, забезпечуючи передачу даних тільки в потрібні порти.

Комутатори рівня 3

Ці комутатори називаються так тому, що вони працюють на третьому рівні семиуровневой моделі. Як і маршрутизатори, вони залежать від вживаного протоколу, однак функціонують значно швидше і стоять дешевше. Звичайно комутатори рівня 3 проектуються для взаємодії декількох локальних мереж і не підтримують з'єднань територіально-розподілених мереж.

Сервери видаленого доступу

Якщо вам треба забезпечити доступ до мережі видалених користувачів, що встановлюють комутоване з'єднання з будинку або під час поїздки, можна інсталювати сервер видаленого доступу. Цей пристрій дозволяє декільком користувачам підключатися до мережі по телефонній лінії (набираючи один телефонний номер) і звертатися до мережевих ресурсів, як і при роботі в офісі. Крім того, такі сервери можуть передбачати захист від несанкціонованого доступу користувачів.

Маршрутизатори переміщують дані, виявляючи оптимальний маршрут від відправника до одержувача. Тут локальна мережа ЛС 1 здійснює передачу через ЛС 3 в ЛС 5, однак у разі відмови з'єднання між ЛС 1 і ЛС 3, дані можуть прямувати через ЛС 4.

Модеми

Модеми дозволяють користувачам ПК обмінюватися інформацією і підключатися до Internet по звичайних телефонних лініях. Назва "модем" зумовлена від функцією пристрою і означає "модулятор/демодулятори". Модем модулює цифрові сигнали, що поступають від ПК, в аналогові сигнали, що передаються по телефонній мережі загального користування, а інший модем демодулирует ці сигнали на приймальному кінці, знов перетворюючи їх в цифрову форму.

На відміну від маршрутизаторів, що забезпечують загальний зовнішній доступ користувачів, модем підтримує в кожний момент тільки одне з'єднання. При цьому передбачається така ж оплата, як за телефон, включаючи вартість послуг міжміського зв'язку. Інсталяція модемів на центральному мережевому сервері може забезпечити їх спільне використання. Для ПК застосовуються вбудовані і зовнішні модеми, а для портативних комп'ютерів звичайно використовуються модеми формату PC Card. Самі швидкі сучасні модеми підтримують швидкість 56 Кбіт/з.

Мережеві програмні засоби.

Базові компоненти і технології, пов'язані з архітектурою локальних або територіально-розподілених мереж, також включають в себе:

Програмне обеспечениевключает

Мережеву операційну систему

Мережеве ПО управління

Мережева операційна система

Мережева операційна система (NOS, Network Operating System) - це програмне забезпечення, вживане на кожному підключеному до мережі ПК. Воно здійснює управління і координує доступ до мережевих ресурсів. Мережева ОС відповідає за маршрутизацію повідомлень в мережі, дозвіл конфліктів при конкуренції за мережеві пристрої і роботу з операційною системою ПК, наприклад Windows 95, Windows NT, UNIX, Macintosh або OS/2.

Мережева ОС забезпечує спільну роботу з файлами і додатками. Такі ресурси, що знаходяться на одній робочій станції, можуть спільно використовуватися, передаватися або змінюватися з іншої робочої станції. Основна частина мережевої ОС знаходиться на мережевому сервері, а інші її компоненти функціонують на всіх робочих станціях мережі.

Мережева операційна система розпізнає всі пристрої в мережі і управляє пріоритетним доступом до периферійних пристроїв, що спільно використовуються, якщо декілька робочих станцій намагаються працювати з ними одночасно. Мережева ОС виконує роль регулювальника трафіка, надає сервіс каталога, забезпечує контроль повноважень в системі захисту і реалізовує функції управління мережею. У число популярних мережевих ОС входять Windows NT Server, Novell NetWare і Banyan VINES.

Програмне забезпечення управління мережею

ПО управління мережею грає все більш важливу роль в моніторингу, управлінні і захисті мережі. Вона забезпечує упреждающий контроль, що дає можливість уникнути простою мережі і виникнення в ній "вузьких місць", знизити сукупну вартість володіння мережею (TCO, Total Cost of Ownership).

З керуючої робочої станції або через World Wide Web адміністратори мережі можуть відстежувати закономірності в трафіку, виявляти тенденції, що приводять до перевантаження сегмента, відстежувати і усувати проблеми, змінювати конфігурацію мережі для максимального збільшення її продуктивності. По мірі нарощування і ускладнення мережі такі кошти моніторинга, як RMON і RMON2, допомагають адміністраторам зберігати контроль за мережевою середою. Ці інструменти моніторинга дозволяють отримати докладну інформацію з межі мережі, вчасно виявити потенційну проблему, щоб мережевий адміністратор міг зробити превентивні дії.

Крім того, програмне забезпечення управління захищає ті, що передаються по мережі дані. З керуючої робочої станції адміністратори мережі можуть встановлювати паролі, визначати, до яких ресурсів мають право звертатися користувачі, реєструвати "спроби вторгнення" неуповноважених користувачів.

Семиуровневая модель OSI, поняття протоколу, передача повідомлень в мережі.

Протокол (Protocol)

1. Суворо певна процедура і формат повідомлень, допустима для комунікацій між двома або більш системами через загальне середовище передачі даних.

2. Формалізований набір правив, що використовується ПК для комунікацій. Через складність комунікацій між системами і необхідність дотримання різних комунікаційних вимог протоколи розділяються на модульні рівні. Кожний рівень виконує конкретну функцію для розташованого вище рівня.

У цей час використовується досить велика кількість мережевих протоколів, причому в рамках однієї і тієї ж мережі визначається відразу декілька з них. Прагнення до максимального упорядкування і спрощення процесів розробки, модернізації і розширення мереж визначило необхідність введення стандартів, що регламентують принципи і процедури організації взаємодії абонентів комп'ютерних мереж. З цією метою була розроблена так називаемаяЕталонная модель взаємодії відкритих систем, що складається з семи рівнів. (OSI, Open Systems Interconnection), разработанна міжнародною організацією стандартизації (ISO, International Standards Organization). Модель OSI нагадує різні "рівні" звичайної поштової адреси - від країни і штату (округа) до вулиці, вдома (місця призначення) і прізвища одержувача. Для доставки інформації відповідному одержувачу пристрою на маршруті передачі використовують різні рівні деталізування. Кожний з рівнів представляє певну групу функцій, необхідних для роботи комп'ютерної мережі.

Комунікації: забезпечення точної доставки даних між кінцевими станціями.

Прикладний рівень

Представницький рівень

Сеансовий рівень

Транспортний рівень

З'єднання: управління фізичною доставкою даних по мережі.

Мережевий

рівень

Канальний рівень

Фізичний рівень

Еталонна модель взаємодії відкритих систем (OSI, Open Systems Interconnection)

Основним, з точки зору користувача, являетсяприкладной рівень. Цей рівень забезпечує виконання прикладних процесів користувачів. Нарівні з прикладними протоколами, він визначає протоколи передачі файлів, віртуального термінала, електронної пошти.

Наступний (шостої) рівень називаетсяпредставительним (рівень представлення даних). Він визначає єдиний для всіх систем синтаксис інформації, що передається. Необхідність даного рівня зумовлена різною формою представлення інформації в мережі передачі даних і комп'ютерах. Цей рівень грає важливу роль в забезпеченні «відвертості» систем, дозволяючи їм спілкуватися між собою незалежно від їх внутрішньої мови.

П'ятий рівень називаютсеансовим, оскільки основним його призначенням є організація сеансів зв'язку між прикладними процесами різних робочих станцій. На цьому рівні створюються порти для прийому і передачі повідомлень і організуються з'єднання - логічні канали між процесами. Необхідність протоколів цього рівня визначається відносною складністю мережі передачі даних і прагненням забезпечити досить високу надійність передачі інформації.

Четвертий, транспортнийуровень (рівень крізної передачі) служить для передачі даних між двома взаємодіючими відкритими системами і організації процедури сполучення абонентів мережі з системою передачі даних. На цьому рівні визначається взаємодія робочих станцій - джерела і адресата даних, організується і підтримується логічний канал (транспортне з'єднання) між абонентами.

Третій, сетевойуровень, призначений для маршрутизації інформації і управління мережею передачі даних. На відміну від попередніх, цей рівень в більшій мірі орієнтований на мережу передачі даних. Тут вирішуються питання управління мережею передачі даних, в тому числі маршрутизація і управління інформаційними потоками.

Канальнийуровень забезпечує функціональні і процедурні кошти для встановлення, підтримки і розірвання з'єднань на рівні каналів передачі даних. Процедури канального рівня забезпечують виявлення і, можливо, виправлення помилок, виникаючих на фізичному рівні.

Физическийуровень забезпечує механічні, електричні, функціональні і процедурні кошти організації фізичних з'єднань при передачі біт даних між фізичними об'єктами.

Чотири нижніх рівні утворять транспортну службу комп'ютерної мережі, яка забезпечує передачу («транспортування») інформації між робочими станціями, звільняючи більш високі рівні від рішення цих задач.

У свою чергу, три верхніх рівні, що забезпечують логічну взаємодію прикладних процесів, функціонально об'єднуються в абонентську службу.

У рамках еталонної моделі також определяютсяуслуги, які повинні забезпечувати її рівні. Послуги, по суті справи, являють собою функції, що виконуються на відповідному рівні еталонної моделі.

Зокрема, фізичний рівень повинен забезпечувати такі види послуг, як встановлення і ідентифікацію фізичних з'єднань, організацію послідовностей передачі біт інформації, сповіщення про закінчення зв'язку.

Канальний рівень забезпечує організацію потрібної послідовності блоків даних і їх передачу, управління потоками між суміжними вузлами, ідентифікацію кінцевих пунктів канальних з'єднань, виявлення і виправлення помилок, сповіщення про помилки, які не виправлені на канальному рівні.

Мережевий рівень в числі основних послуг здійснює ідентифікацію кінцевих точок мережевих з'єднань, організацію мережевих з'єднань, управління потоками блоків даних, забезпечення послідовностей доставки блоків даних, виявлення помилок і формування повідомлень про них, роз'єднання мережевих з'єднань.

Транспортний рівень забезпечує встановлення і роз'єднання транспортних з'єднань, формування блоків даних, забезпечення взаємодії сеансових з'єднанні з транспортними з'єднаннями, управління послідовністю передачі блоків даних, забезпечення цілісності блоків даних під час передачі, виявлення і усунення помилок, повідомлення про невиправлені помилки, надання пріоритетів в передачі блоків, передачу підтверджень про прийняті блоки, ліквідацію тупикових ситуацій.

На сеансовому рівні надаються послуги, пов'язані з обслуговуванням сеансів і забезпеченням передачі даних в діалоговому режимі, встановленням сеансового з'єднання, обміном даними; управлінням обміном; синхронізацією сеансового з'єднання, повідомленнями про виняткові ситуації, відображенням сеансового з'єднання на транспортний рівень, завершенням сеансового з'єднання.

Представницький рівень забезпечує вибір вигляду представлення даних, інтерпретацію і перетворення інформації, що передається до вигляду, зручного для прикладних процесів, перетворення синтаксису даних, формування блоків даних.

Прикладний рівень забезпечує широкий набір послуг, в тому числі:

управління терміналами, управління файлами, управління діалогом, управління задачами, управління мережею загалом.

До додаткових послуг рівня відносяться послуги по організації електронної пошти, передачі масивів повідомлень і т. п.

Послуги різних рівнів визначаються за допомогою протоколів еталонної моделі взаємодії відкритих систем. Відповідно до семиуровневой моделі взаємодії відкритих систем вводяться сім типів протоколів, які іменуються так само, як рівні.

Протоколи локальних мереж

Під протоколами локальних мереж мається на увазі набір протоколів першого і другого рівнів еталонної моделі, що визначають архітектуру локальної мережі, в тому числі її топологію, що передає середу, технічні засоби і протоколи. Основоположними для локальних мереж є стандарти серії IEEE. За допомогою цих стандартів були визначені: основна термінологія, архітектура і протоколи двох нижніх рівнів Еталонної моделі взаємодії відкритих систем. Структура стандартів IEEE представлена на малюнку.

Структура стандарту IEEE

Стандарт IEEE 802.1 є загальним документом, який визначає архітектуру і прикладні процеси системного управління мережею, методи об'єднання мереж на подуровне управління доступом до передаючої середи. Відповідно до даного стандарту канальний рівень розбитий на два подуровня: УЛК - управління логічним каналом і УДС - управління доступом до фізичної середи.

Стандарт IEEE 802.2 визначає протоколи управління логічним каналом, в тому числі специфікує інтерфейси з мережевим рівнем і подуровнем управління доступом до передаючої середи. Кожний з інших стандартів, починаючи з IEEE 802.3, визначає метод доступу і специфіку фізичного рівня для конкретного типу локальної комп'ютерної мережі. Так, стандарт IEEE 802.3 описує характеристики і процедури множинного доступу з контролем передачі і виявленням зіткнень. Стандарт IEEE 802.4 визначає протокол маркерного доступу до моноканалу. Процедури і характеристики маркерного методу доступу до кільцевої мережі визначається стандартом IEEE 802.5. Для локальних мереж, що охоплюють площу радіусом до 25 км і що використовують технічні засоби кабельного телебачення, розроблений стандарт IEEE 802.6. Цей стандарт передбачає передачу даних, мови, зображень і дозволяє створювати так звані міські локальні мережі. У цей час продовжуються роботи по стандартизації локальних комп'ютерних мереж. Так, в підкомітеті IEEE 802.11 розробляється стандарт на радіомережі для мобільних комп'ютерів, а в комітеті IEEE 802.12 розглядається стандарт на високошвидкісні комп'ютерні мережі "lOOVG-AnyLAN.

У 1985 році серія стандартів IEEE 802 була прийнята Міжнародною організацією стандартів за основу міжнародних стандартів фізичного і канального рівнів ISO/DIS 8802/2.2 - ISO/DIS 8802/5. Крім того, ці стандарти були доповнені стандартом ISO/DIS 8802/7 на мережі з методом доступу, що тактується до кільця, розробленим на основі протоколів мережі Cambridge Ring.

Транспортні протоколи

Транспортні протоколи призначені для забезпечення надійного зв'язку в процесі обміну інформацією між абонентами комп'ютерної мережі. Як відомо, якість передачі інформації багато в чому визначається лінією зв'язку, що використовується. Наприклад, комутовані телефонні канали мереж загального користування характеризуються відносно високим рівнем перешкод. При використанні подібних каналів в комп'ютерних мережах необхідно вживати додаткових заходів по підвищенню надійності передачі даних. У свою чергу, оптоволоконні лінії зв'язку характеризуються низьким рівнем перешкод. У цьому випадку досить використати мінімальний набір транспортних послуг і найпростіший протокол обміну інформацією. Особливе значення транспортні протоколи придбавають в комп'ютерних мережах, передаюча середа яких характеризується відносно високим рівнем помилок і низькою надійністю передачі даних.

Одним з перших протоколів транспортного рівня є протокол АННР (ARPA Host-to-Host Protocol), розроблений для мережі ARPA. Основна увага в протоколі АННР приділялася управлінню потоком даних, адресації користувачів, а також взаємодії з програмами, реалізуючий протоколи верхніх рівнів. Розвиток мережі ARPA в напрямі використання мереж передачі даних загального користування привів до появи нового, більш надійного протоколу, відомого в цей час під назвою «протокол управління передачею» або TCP (скорочення від Transmission Control Protocol). Протокол TCP виявився досить вдалим і був встановлений в основу стандартного міжнародного протоколу транспортного рівня. Відповідно, МККТТ визначив рекомендацію Х.224 для даного транспортного протоколу, а також рекомендацію Х.214 для транспортної служби.

З метою вибору оптимального набору транспортних послуг стандартним протоколом визначено три типи (А, В, З) мережевих з'єднань і п'ять класів (О, 1, 2, 3, 4) транспортного протоколу. У залежності від характеристик конкретної мережі передачі даних визначається тип мережевого з'єднання, якому вона задовольняє. Потім, з урахуванням необхідного рівня якості передачі, вибирається необхідний клас транспортного протоколу.

Міжмережеві протоколи

Узгодження комп'ютерних мереж між собою здійснюється в основному на мережевому і транспортному рівнях. У цей час використовуються два основних підходи до формування міжмережевої взаємодії:

- об'єднання мереж в рамках мережі Internet відповідно до міжмережевого протоколу IP;

- об'єднання мереж комутації пакетів (Х.25) відповідно до Рекомендації МККТТХ.75.

Основна відмінність цих підходів полягає в наступному: протокол IP відноситься до протоколів без встановлення логічного з'єднання (дейтаграммним), а Рекомендація Х.75 передбачає організацію віртуального з'єднання (каналу).

Становлення корпоративних комп'ютерних мереж тісно пов'язане з мережею Internet, в рамках якої були реалізовані основні принципи і протоколи міжмережевих з'єднань. З мережею Internet пов'язано поява нової групи протоколів - так називаемихмежсетевих протоколів, або IP-протоколів (скорочення від Internet Protokol). Територіально розташовуючись на мережевому рівні Еталонної моделі, міжмережевий протокол погоджує транспортну і мережеву служби різних комп'ютерних мереж.

По мірі розвитку різних комп'ютерних мереж стала очевидною потреба в їх об'єднанні. У зв'язку з цим, починаючи з 1973 р., агентство ARPA почало здійснювати програму Internetting Project. Потрібно Було визначити, як зв'язати мережі між собою з урахуванням того, що кожна з них використовує різні протоколи передачі інформації. Для цієї мети був запропонований протокол TCP/IP (Transmission Control Protocol/ Internet Protocol). Власне протокол TCP/IP складається з двох протоколів: TCP і IP. Протокол TCP є стандартним транспортним протоколом і надає сервіс для надійної передачі інформації між клієнтами мережі. Протокол IP забезпечує сервіс доставки пакетів між вузлами мережі Internet відповідає за адресацію мережевих вузлів. У процесі свого функціонування протокол IP постійно взаємодіє з протоколом міжмережевих керуючих повідомлень (1СМР - скорочення від Internet Control Message Protokol), утворюючи з ним так називаемиймежсетевой модуль (IP-модуль).

Протоколи TCP і ! Р розташовуються в середині Еталонної моделі взаємодії відкритих систем і тісно пов'язані з протоколами інших рівнів. У зв'язку з цим термін "TCP/IP" звичайно охоплює все, що пов'язано з протоколами TCP і IP. Сюди входить ціле сімейство протоколів, прикладні програми і навіть сама мережа. На мал. 4.3 приведені основні протоколи цього сімейства і їх співвідношення з Еталонною моделлю взаємодії відкритих систем.

Рівні Еталонної Протоколи TCP/IP моделі

Рівні і міжмережеві протоколи комп'ютерних мереж

Протокол UDP (User Datagram Protokol) - протокол призначених для користувача дейтаграммявляется одним з двох основних протоколів, розташованих безпосередньо над протоколом IP. Він надає прикладним процесам обмежений набір транспортних послуг, забезпечуючи ненадійну доставку дейтаграмм. Протокол UDP використовує такі мережеві додатки, як NFS (Network File System - мережева файлова система) і SNMP (Simple Network Management Protokol - простий протокол управління мережею).

На відміну від UDP, протокол TCP забезпечує гарантовану доставку з встановленням з'єднань у вигляді потоків байт.

Протокол Telnet є протоколом емуляції термінала і дозволяє розглядати всі видалені термінали як стандартні «мережеві віртуальні термінали». Протокол FTP (File Transfer Protocol - протокол передачі файлів) дозволяє користувачу переглянути каталог видаленого комп'ютера, скопіювати один або декількох файлів.

Протокол SMTP (Simple Mail Transfer Protokol - простий протокол передачі пошти) підтримує передачу електронної пошти між довільними вузлами мережі Internet.

Протокол ARP (Address Resolution Protokol - протокол дозволу адрес), здійснює перетворення (відображення) IP-адрес в Ethernet адреси. Зворотне перетворення здійснюється за допомогою протоколу RARP (Reverse Address Resolution Protokol - зворотний протокол дозволу адрес).

Послідовність протоколів, що безпосередньо беруть участь в передачі інформації, називається стеком протоколів або протокольним стеком. Так, наприклад, при передачі файлів через мережу Ethernet протокольний стек містить протоколи: FTP/TCP/IP/IEEE 802.4.

У корпоративній мережі важливу роль грають механізми перетворення фізичних адрес конкретної мережі в міжмережеві (Internet) адреси і зворотно. У рамках кожної окремої мережі робочі станції взаємодіють між собою на канальному рівні, використовуючи для цього свою систему адресації. Так, фізична адреса в мережі Ethernet задається шестибайтовим числовим значенням, кожний байт записується в шестнадца-теричной системі і відділяється двокрапкою, наприклад: 07:01: АТ:47:54: С4.

Для забезпечення умови «відвертості» систем міжмережеві адреси, звані IP-адресами, є логічними і не залежать від апаратури або конфігурації мережі. IP-адреса складається з чотирьох десятеричних цифр (кожний по величині не більше 255), відділених один від одного точками, например10.18.57.10. Найлівіше число означає базову мережу, подальші числа вказують на більш дрібні дільниці всередині цієї мережі - до адреси конкретного комп'ютера. Для полегшення запам'ятовування адрес широко використовується їх іменне позначення, зване доменним. Перетворення домена в цифрову адресу здійснюється автоматично при маршрутизації повідомлення. Доменні імена володіють постійною структурою, спираючись на яку можна зрозуміти, до чого вони відносяться. Система доменних імен (DNS), що описує комп'ютери і організації, в яких вони встановлені, влаштована дзеркально по відношенню до цифрової IP-адресації. Якщо в IP-адресі найбільш загальна інформація вказана зліва, то в доменних іменах вона знаходиться праворуч. IP-пакет вміщується в фізичний кадр тієї мережі, по якій він в даний момент передається. IP-пакет містить міжмережеву адресу вузла-одержувача, мережевий кадр даних, в свою чергу повинен, містити фізичну адресу вузла-одержувача. Особливу актуальність придбаває механізм перетворення (відображення) адрес для широкомовних мереж, таких як Ethernet, Token Ring і ним подібні. Ця процедура реалізовується за допомогою протоколу ARP. Перед початком передачі IP-пакету вузол повинен визначити, яка фізична адреса в мережі відповідає адресі одержувача, заданій в IP-пакеті. Для цього вузол посилає широкомовний пакет ARP, вмісний IP-адресу одержувача. Після цього він чекає відповідь від вузла з даною IP-адресою. Одержувач посилає інформаційний кадр з вказівкою своєї фізичної адреси. З метою скорочення часу передачі пакетів і зменшення числа широкомовних запитів, кожний вузол містить кеш-пам'ять, в якої хранитсятаблица дозволи адрес. За допомогою цієї таблиці задається відповідність між фізичними і IP-адресами. Спочатку фізична адреса шукається в таблиці дозволу адрес. Якщо вузол знаходить відповідну фізичну адресу для IP-пакету, то він використовує його для звернення до одержувача. У іншому випадку вузол запускає процедуру ARP, по завершенні якої здійснюється відповідна корекція таблиці дозволу адрес.

Протоколи прикладного рівня

Три верхніх рівні Еталонної моделі взаємодії відкритих систем - сеансовий, представницький і прикладний рівень визначають протоколи, орієнтовані на додатки. Протоколи верхніх рівнів встановлюють стандартні для комп'ютерної мережі процедури виконання прикладних функцій.

Так, протокол передачі, доступу і управління файлом (File, Transfer, Access and Management -FTAM) і відповідна йому прикладна служба визначається стандартом ISO 8571 Міжнародної організації стандартів. Стандартизація забезпечує взаємодію користувачів

файлових систем в процесі передачі, доступу або управління інформацією, що зберігається таким чином, як якби файли зберігалися в самих цих системах. Як користувач файлових систем виступає прикладний процес, називаемийпроцесс-клієнт. Процес, за допомогою якого організується доступ до видаленого накопичувача файлів (файлу-серверу), отримав названиепроцесс файл-сервер. Як постачальник коштів, за допомогою яких процес-клієнт отримує доступ до видаленого накопичувача файлів, виступає спеціальний елемент прикладної служби передачі, доступу і управління файлом.

З метою надання можливості підключення різних терміналів до комп'ютерної мережі була розроблена концепція віртуального термінала. Віртуальний терминалпредставляет собою деякий гіпотетичний термінал, що узагальнює в собі характерні властивості заданого класу пристроїв (терміналів). Віртуальний термінал реалізовується за допомогою спеціального елемента прикладної служби, визначеного в документі ISO/DIS 9040.2 Міжнародної організації стандартів. При цьому крайова сторона (користувач мережі) перетворює інформацію свого термінала в формат віртуального термінала для передачі в комп'ютерну мережу. Правила перетворення задаються за допомогою протоколу віртуального термінала (Virtual Terminal Protocol -VTP), викладеного в документі ISO/DIS 9041.2. Метою цього стандарту є визначення алгоритмів взаємодії протокольних модулів для забезпечення базисного класу служби віртуального термінала. Стандарт визначає наступні основні функції протоколу віртуального термінала: встановлення і завершення асоціації віртуального термінала, узгодження, управління діалогом, передача даних, управління доставкою, обробка помилок. Крім того, стандарт специфікує: набори процедур для орієнтованої на з'єднання передачі даних і керуючої інформації, синхронний і асинхронний режими роботи, засобу узгодження процедур і параметрів служби, а також формати і правила формування блоків даних.

Особливе місце серед служб прикладного рівня занимаетсистема обробки повідомлень (Massage Handling Systems -MHS), призначена для забезпечення надійної передачі інформації між абонентами комп'ютерної мережі. Особливістю цієї системи є асинхрон-ность, тобто передача інформації з проміжним накопиченням. У цьому значенні функціонування системи обробки повідомлень нагадує роботу поштової служби. Тому таку систему називають також службою електронної пошти. Модель і елементи служби електронної пошти визначені рекомендаціями серії Х.400 МККТТ, яка і прийнята Міжнародною організацією стандартів за основу системи обробки повідомлень. Рекомендація Х.400 визначає правила взаємодії абонента (користувача) з системою при підготовці і редагуванні, а також прийомі повідомлень. Наступна рекомендація серії - Х.401; вона визначає послуги базових служб, що забезпечують передачу повідомлень і підтримку роботи системи обробки повідомлень. Рекомендація Х.408 описує правила перетворення кодів і форматів, а Х.409 визначає синтаксис і систему позначень даних, що передаються. Самої об'ємною рекомендацією цієї серії є рекомендація Х.410, яка містить опис загальних методів системи обробки повідомлень. Рекомендація Х.411 містить опис протоколів служб передачі повідомлень.

Користувач може бути відправником або одержувачем повідомлень. Перш ніж послати повідомлення, користувач оформляє його, додаючи відповідний вигляд і використовуючи потрібний синтаксис. (Для цього в більшості сучасних комп'ютерних мереж є поштові програми). Повідомлення, сформоване за допомогою спеціальної прикладної програми процесу, називаемойагентом користувача, пересилається підключеному до немуагенту передачі повідомлень, при цьому використовуються стандартні примітиви служби обробки повідомлень. Агент передачі сообщенийпредставляет собойвиртуальний поштовий сервер. Використовуючи стандартні протоколи обміну, агенти передачі повідомлень забезпечують передачу інформації між агентами користувача. Основна структура повідомлень, що передаються складається з так називаемогоконвертаисодержимого повідомлення. Конвертсодержит необхідну для передачі адресну і керуючу інформацію. Сообщенияфактически, що Міститься є тією інформацією, яку відправник хоче передати одержувачу.

Сукупність всіх агентів користувача і агентів передачі повідомлень являє собою систему обробки повідомлень. У свою чергу, система обробки повідомлень спільно з користувачами образуетсреду обробки повідомлень. Функціонування системи обробки повідомлень поддерживаетсяслужбой передачі повідомлень. Розрізнюють п'ять категорій послуг, що надаються службою передачі повідомлень. Передусім, етобазовая служба передачі повідомлень, що надає послуги по індикації і управлінню передачею повідомлень. Наступна категорія послуг определяетуслуги подачі і доставки, надаючи користувачу можливість вибору категорії доставки і ряд сервісних послуг. Категорияуслуг преобразованияпредоставляет можливість перетворення або заборони перетворення для конкретних повідомлень. Послуги запросовпозволяют агенту користувача запитувати інформацію, що відноситься до управління роботою системи передачі повідомлень. Категорияуслуг статусів і информированияпозволяет перепризначувати одержувач, а також змінювати тривалість відстрочки доставки повідомлень. Це дозволяє передавати і обробляти інформацію в найбільш зручний час як для комп'ютерної мережі, так і її абонентів, істотно знижуючи вартість передачі повідомлень.

Розглянуті вище протоколи прикладного рівня є базовими і дозволяють організувати взаємодію комп'ютерної мережі практично з будь-якими призначеними для користувача системами.

Технологія клієнт-сервер.

Характер взаємодії комп'ютерів в локальній мережі прийнято зв'язувати з їх функціональним призначенням. Як і у разі прямого з'єднання, в рамках локальних мереж використовується поняття клієнт і сервер. Технологія клієнт-сервер-це особливий спосіб взаємодії комп'ютерів в локальній мережі, при якому один з комп'ютерів (сервер) надає свої ресурси іншому комп'ютеру (клієнту). Всоответствії з цим розрізнюють одноранговие мережі і серверний мережі.

Приодноранговой архитектурев мережі відсутні виділені сервери, кожна робоча станція може виконувати функції клієнта і сервера. У цьому випадку робоча станція виділяє частину своїх ресурсів в загальне користування всім робочим станціям мережі. Як правило, одноранговие мережі створюються на базі однакових по потужності комп'ютерів. Одноранговие мережі є досить простими в наладці і експлуатації. У тому випадку, коли мережа складається з невеликого числа комп'ютерів і її основною функцією є обмін інформацією між робочими станціями, одноранговая архітектура є найбільш прийнятним рішенням. Подібна мережа може бути досить швидко і просто реалізована коштами такої популярної операційної системи як Windows 95.

Наявність розподілених даних і можливість зміни своїх серверний ресурсів кожною робочою станцією ускладнює захист інформації від несанкціонованого доступу, що є однією з нестач однорангових мереж. Розуміючи це, розробники починають приділяти особливу увагу питанням захисту інформації в однорангових мережах.

Іншим недоліком однорангових мереж є їх більш низька продуктивність. Це пояснюється тим, що мережеві ресурси зосереджені на робочих станціях, яким доводиться одночасно виконувати функції клієнтів і серверів.

Всерверних сетяхосуществляется чітке розділення функцій між комп'ютерами: одні їх них постійно є клієнтами, а інші - серверами. Враховуючи різноманіття послуг, що надаються комп'ютерними мережами, існує декілька типів серверів, а саме: мережевий сервер, файловий сервер, сервер друку, поштовий сервер і інш.

Мережевий серверпредставляет собою спеціалізований комп'ютер, орієнтований на виконання основного об'єму обчислювальних робіт і функцій по управлінню комп'ютерною мережею. Цей сервер містить ядро мережевої операційної системи, під управлінням якої здійснюється робота всієї локальної мережі. Мережевий сервер володіє досить високою швидкодією і великим об'ємом пам'яті. При подібній мережевій організації функції робочих станцій зводяться до введення-виведення і обміну нею з мережевим сервером.

Терминфайловий серверотносится до комп'ютера, основною функцією якого є зберігання, управління і передача файлів даних. Він не обробляє і не змінює і файли, що передаються їм, що зберігаються. Сервер може "не знати", чи є файл текстовим документом, графічним зображенням або електронною таблицею. У загальному випадку на файловому сервері може навіть бути відсутнім клавіатура і монітор. Всі зміни в файлах даних здійснюються з клієнтських робочих станцій. Для цього клієнти прочитують файли даних з файлового сервера, здійснюють необхідні зміни даних і повертають їх зворотно на файловий сервер. Подібна організація найбільш ефективна при роботі великої кількості користувачів із загальною базою даних. У рамках великих мереж може одночасно використовуватися декілька файлових серверів.

Сервер друку (принт-сервер) являє собою друкуючий пристрій, який за допомогою мережевого адаптера підключається до передаючої середи. Подібний мережевий друкуючий пристрій є самостійним і працює незалежно від інших мережевих пристроїв. Сервер друку обслуговує заявки на друк від всіх серверів і робочих станцій. Як сервери друку використовуються спеціальні високопродуктивні принтери.

При високій інтенсивності обміну даними з глобальними мережами в рамках локальних мереж виделяютсяпочтовие сервери, спомощью яких обробляються повідомлення електронної пошти. Для ефективної взаємодії з мережею Internet можуть использоватьсяWeb-сервери.

Мережеві технології

Ethernet

Ethernet - сама популярна технологія побудови локальних мереж. Заснована на стандарті IEEE 802.3, Ethernet передає дані з швидкістю 10 Мбіт/з. У мережі Ethernet пристрої перевіряють наявність сигналу в мережевому каналі ( "прослуховують" його). Якщо канал не використовує ніякий інший пристрій, то пристрій Ethernet передає дані. Кожна робоча станція в цьому сегменті локальної мережі аналізує дані і визначає, чи призначені вони їй. Така схема найбільш действенна при невеликому числі користувачів або незначній кількості повідомлень, що передаються в сегменті. При збільшенні числа користувачів мережа буде працювати не так ефективно. У цьому випадку оптимальне рішення складається в збільшенні числа сегментів для обслуговування груп з меншим числом користувачів. Тим часом останнім часом спостерігається тенденція надавати кожній настільній системі виділені лінії 10 Мбіт/з. Ця тенденція визначається доступністю недорогих комутаторів Ethernet. Пакети, що Передаються в мережі Ethernet можуть мати змінну довжину.

Fast Ethernet

У мережі Fast Ethernet застосовується та ж базова технологія, що і в Ethernet - множинний доступ з контролем несучої і виявленням конфліктів (CSMA/CD, Carrier Sense Multiple Access with Collision Detection). Обидві технології засновані на стандарті IEEE 802.3. У результаті для створення мереж обох типів можна використати (в більшості випадків) один і той же тип кабеля, однакові мережеві пристрої і додатки. Мережі Fast Ethernet дозволяють передавати дані з швидкістю 100 Мбіт/з, тобто в десять разів швидше за Ethernet. При ускладненні додатків і збільшенні числа обіговій до мережі користувачів така підвищена пропускна спроможність може допомогти позбутися "вузьких місць", зухвалих збільшення часу відгуку мережі.

Переваги мережевих рішень 10/100 Мбіт/з

Недавно з'явилося нове рішення, що забезпечує одночасно широку сумісність рішень 10-Мбіт/з Ethernet і 100-Мбіт/з Fast Ethernet. "Двухскоростная" технологія 10/100-Мбіт/з Ethernet/Fast Ethernet дозволяє таким пристроям, як мережеві плати, концентратори і комутатори, працювати з будь-якою з цих швидкостей (в залежності від того, до якого пристрою вони підключені). При приєднанні ПК з мережевою платою 10/100-Мбіт/з Ethernet/Fast Ethernet до порту концентратора 10 Мбіт/з він буде працювати з швидкістю 10 Мбіт/з. Якщо ж підключити його до 10/100-Мбіт/з порту концентратора (такого як 3Com SuperStack II Dual Speed Hub 500), то він автоматично пізнає нову швидкість і підтримує 100 Мбіт/з. Це дає можливість поступово, в потрібному темпі перейти на більш високу продуктивність. Крім того, такий варіант дозволяє спростити обладнання мережевих клієнтів і серверів для підтримки нового покоління додатків, що інтенсивно використовують смугу пропускання і мережеві служби.

Gigabit Ethernet

Мережі Gigabit Ethernet сумісні з мережевою інфраструктурою Ethernet і Fast Ethernet, але функціонують з швидкістю 1000 Мбіт/з - в 10 раз швидше за Fast Ethernet. Gigabit Ethernet - могутнє рішення, що дозволяє усунути "вузькі місця" основної мережі (куди підключаються мережеві сегменти, і де знаходяться сервери). "Вузькі місця" виникають через появу вимогливих до смуги пропускання додатків, все більше збільшення непередбачуваних потоків трафіка интрасетей і додатків мультимедіа. Gigabit Ethernet надає спосіб плавного перекладу робочих груп Ethernet і Fast Ethernet на нову технологію. Такий перехід впливає мінімальний чином на їх діяльність і дозволяє досягнути більш високої продуктивності.

ATM

ATM (Asynchronous Transfer Mode) або режим асинхронної передачі - це технологія комутації, в якій для пересилки даних застосовуються осередки фіксованої довжини. Функціонуючи з високими швидкостями, мережі ATM підтримують інтегровану передачу мови, відео і даних в одному каналі, виконуючи роль і локальних і територіально-розподілених мереж. Оскільки їх робота відрізняється від різновидів Internet і вимагає спеціальної інфраструктури, такі мережі в основному застосовуються як магістральні мережі (backbone), що з'єднують і об'єднуючі мережеві сегменти.

Технології з кільцевою архітектурою

Технології Token Ring і FDDI використовуються для створення естафетних мереж з маркерним доступом. Вони утворять безперервне кільце, в якому в одному напрямі циркулює спеціальна послідовність бітів, звана маркером (token). Маркер передається по кільцю, минуя кожну робочу станцію в мережі. Робоча станція, що має в своєму розпорядженні інформацію, яку необхідно передати, може додати до маркера кадр даних. У іншому випадку (при відсутності даних) вона просто передає маркер наступної станції. Мережі Token Ring функціонують з швидкістю 4 або 16 Мбіт/з і застосовуються головним чином в середовищі IBM.

FDDI (Fiber Distributed Data Interface) також являє собою кільцеву технологію, але вона розроблена для оптоволоконного кабеля і використовується в магістральних мережах. Даний протокол аналогічний Token Ring і передбачає передачу маркера по кільцю від однієї робочої станції до іншої. На відміну від Token Ring, мережі FDDI звичайно складаються з двох кілець, маркери яких циркулюють в протилежних напрямах. Це робиться для забезпечення безперебійної роботи мережі (як правило на оптоволоконному кабелі) - її захисти від відмов в одному з кілець. Мережі FDDI підтримують швидкість 100 Мбіт/з і передачу даних на великі відстані. Максимальна довжина кола мережі FDDI становить 100 км, а відстань між робочими станціями - 2 км.

Обидві кільцеві технології знаходять застосування в новітніх мережевих інсталяціях як альтернатива ATM і різних різновидів Ethernet.

Лекци я 2.

Мережеві можливості Windows 9x

Тривалість 2 години.

Мета даної теми - дати основні уявлення про побудову, організацію і використання комп'ютерної мережі на базі операційної системи Windows.

Теоретичний матеріал:

1. З'єднання комп'ютерів в одноранговую мережу.

2. Настройка мережевих коштів Windows.

3. Спільне використання ресурсів: периферійних пристроїв, дисків, файлів.

4. Програмне забезпечення для робочих груп Microsoft Exchange.

5. Програма для розсилки і прийому факсів Microsoft Fax.

З'єднання комп'ютерів в одноранговую мережу.

Для створення найпростішої одноранговой комп'ютерної мережі знадобитися коаксіальний кабель, набір пасивного мережевого обладнання, мережеві карти і спеціальний монтажний інструмент. Після прокладки і тестування кабеля, установки мережевих карт в комп'ютери і з'єднання їх між собою приступають до настройки мережі.

Настройка мережевих коштів Windows.

У цей час найбільш поширеною операційною системою для персональних комп'ютерів є система Windows 95 фірми Microsoft Corporation. До складу цієї операційної системи включені кошти для створення однорангових комп'ютерних мереж. Інтеграція основних мережевих можливостей в немережеву операційну систему виключає необхідність придбання і установки додаткового програмного забезпечення. Однією з переваг такого підходу є простота і зручність установки і використання подібних систем. Windows 95 підійде користувачам, яким мережа потрібна тільки для розділення файлів або інших ресурсів між декількома користувачами. Вона також підійде тим, хто бажає отримати недорогу і нескладну для технічного обслуговування система, і тим, кому не потрібно забезпечення високої міри безпеки. Крім того, вона підтримує підключення до NetWare 3 і 4, OS/2 LAN Server і Windows NT Server, забезпечуючи можливість роботи в цих мережах в поєднанні із звичним інтерфейсом Windows 95.

Windows 98 є подальшим розширенням мережевих можливостей операційної системи Windows 95. Це торкається інтеграції її в іншу мережеву операційна, насамперед в Internet. За рахунок включення до складу операційної системи пакету програм Microsoft Plus розширені можливості по видаленому доступу до комп'ютерної мережі.

Настройка мережевої плати.

Процес настройки мережі потрібно почати з установки мережевої плати, причому зробити це можна як при установці самої операційної системи, так і пізніше, в процесі роботи. Якщо мережеві адаптери відповідають стандарту plug-and-play, при завантаженні операційна система автоматично розпізнає встановлену мережеву плату і здійснює настройку.

Проте, існує певна імовірність, що настройку доведеться здійснювати вручну. У такому випадку необхідно відкрити вікно DOS і запустити програму конфігурування придбаної карти (наприклад, diag або lanset).

Потім відкрийте "Панель управління" і двічі клацніть на піктограмі "Установка обладнання". Це приведе до запуску майстра установки обладнання. Клацнувши на кнопці "Далі", переходіть до діалогового вікна, де Windows 95 запропонує здійснити автоматичний пошук нових встановлених пристроїв.

Доцільно надати операційній системі можливість самої пізнати апаратні кошти. Якщо це їй вдасться, то не доведеться вручну вводити інформацію про пристрій.

Якщо Windows 95 не змогла пізнати мережевий адаптер, то його установку і настройку доведеться виконати вручну. Після натиснення на кнопці "Далі" буде виведене діалогове вікно в якому необхідно указати тип пристрою, що встановлюється, двічі клацнувши на рядку "Мережеві плати".

Внаслідок цього відкриється наступне діалогове вікно, в якому необхідно вибрати виготівника і модель мережевої плати із запропонованого списку. Вибір здійснюється натисненням на відповідному рядку списку. Після вибору мережевої плати Windows 95 виводить діалогове вікно, в якому вказуються параметри встановленої плати.

Вигляд і обсяг інформації, що виводиться залежить від типу плати. Якщо мережева плата пізнана в автоматичному режимі, то параметри, що демонструються в діалоговому вікні, встановлюються Windows 95.

Якщо система не пізнає мережеву карту, то параметрам привласнюються значення за умовчанням, що досить часто приводить до конфліктів з іншими пристроями. У цьому випадку треба, змінивши параметри, усунути конфлікти. Після цього система проводить установку програмного забезпечення, необхідного для роботи мережевої плати. Можна скористатися стандартним драйвером, що є на дистрибутивному диску Windows 9х. Якщо такий відсутній або по якій-небудь причині не влаштовує вас, використайте драйвер на дискеті, що поставляється разом з адаптером (кнопка "Встановити з диска").

Настройка мережі.

Наступний крок установка і конфігурація необхідних мережевих протоколів. Двічі клацніть на піктограмі "Мережу" в "Панелі управління". У вікні "Мережа" представлені встановлені компоненти мережевого програмного забезпечення. Зіставте мережевій карті протоколи, необхідні для роботи потрібних вам клієнтів (за умовчанням в Windows 95 як мережевий протокол встановлюються NETBEUI і NetWare IPX/SPX). Для цього необхідно натиснути кнопку "Додати" на вкладці "Конфігурація".

У вікні, що з'явилося "Вибір типу компонента" треба вибрати пункт "Протокол" і натиснути кнопку "Додати". Потім у вікні "Вибір: Мережевий протокол" вказується, по-перше, фірма-виготівник і, по-друге, мережевий протокол, що є потрібен, наприклад, фірма Microsoft, протокол IPX/SPX. Після цього треба повернутися у вікно "Мережа", а IPX/SPX буде вже фігурувати як протокол, що підтримується. Щоб почати процес настройки, або двічі клацніть на елементі списку, або виберіть його і клацніть на кнопці "Властивості", після чого з'явиться діалогове вікно "Властивості".

Знаходячись в діалоговому вікні "Властивості: IPX/SPX-сумісний протокол", можна отримати доступ до трьох вкладок: "Прив'язка" Додатково" і "NetBIOS". Вкладка "Прив'язка". На цій вкладці перераховані компоненти мережі, що використовують протокол. Якщо ви встановили інші протоколи, то в списку будуть вказані ще і додаткові елементи. Виберіть з списку тільки ті елементи, які використовують протокол IPX/SPX. Мінімізація кількості прив'язок для кожного протоколу дозволяє значно підвищити ефективність роботи мережевого ПО. Вкладка "NetBIOS" дозволяє включити підтримку протоколу NetBIOS протоколом IPX/SPX, що дозволить запускати додатки, що використовують протокол NetBIOS.

Додаткові настройки, такі як тип пакету, мережева адреса, максимальне число підключення і інші, визначаються на вкладці «Додатково».

Установка мережевих клієнтів і служб.

Для підключення робочої станції до мережі необхідно встановити відповідні клієнти і служби. Так, наприклад, для організації одноранговой мережі Windows необхідно встановити на кожній робочій станції клієнт для мереж Microsoft і службу доступу до файлів і принтерів для мереж Microsoft.

Для установки нових служб і клієнтів необхідно натиснути кнопку«Добавіть'і скористатися знайомим вже вікном«Вибір типу компонента». У залежності від вашого вибору з'являється вікно«Вибір: Клієнт сети'или«Вибір: Мережева служба».

Кнопка«Доступ до файлів і принтерам'предназначена для виклику вікна«Організація доступу до файлів і принтерів», за допомогою якого вказується, чи можна робити загальними (т. е. розділяти між користувачами) ресурси даного комп'ютера.

Після установки клієнти і служби повинні бути правильно настроєні. Настройка клієнта для мереж Microsoft проводиться за допомогою вікна«Властивості: Клієнт для мереж Microsoft". Встановлюються параметри входу в мережу - вхід з відновленням підключення мережевих ресурсів або швидкий вхід, коли ресурси підключаються по мірі необхідності. При відновленні підключення вхід проводиться набагато повільніше, особливо, якщо який-небудь мережевий ресурс в даний момент не готовий до підключення.

Після установки клієнтів вибирається спосіб входу в мережу: або звичайний вхід в Windows, або з використанням одного з клієнтів.

Якщо встановлений вхід в мережу за допомогою клієнта для мереж Microsoft, ннеобходимо ввести ім'я користувача, пароль, після чого натиснути кнопку «ОК». При натисненні кнопки«Отмена'будет зроблений звичайний вхід в Windows, але мережеві ресурси при цьому будуть недоступні.

Під час роботи з вікном«Мережа», якщо це ще не зроблене, бажано встановити на кожній робочій станції в мережі служби доступу до файлів і принтерів. Крім того, скориставшись вкладкою «Комп'ютер», необхідно привласнити кожному комп'ютеру унікальне мережеве ім'я, при цьому ім'я робочої групи повинне бути одним і тим же. У простій одноранговой мережі на основі Windows 95 все це відразу ж дозволить розділяти ресурси інших комп'ютерів, наприклад їх диски і принтери.

Спільне використання ресурсів: периферійних пристроїв, дисків, файлів.

За допомогою вкладки«Управління доступом'устанавливается спосіб управління доступом до загальних ресурсів. Є два варіанти: управління на рівні користувачів (до ресурсу отримують доступ певні користувачі або групи користувачів, причому список користувачів береться з вказаного сервера) або на рівні ресурсів (кожний ресурс має пароль доступу, підключитися може будь-який користувач, знаючий цей пароль).

У процесі роботи з Windows 9х при необхідності можна визначити локальний ресурс вашого комп'ютера як загальний в мережі. Для цього необхідно скористатися вкладкою«Доступ вікна Властивості даного ресурсу». Відкрити це вікно можна різними способами:

1. Скориставшись вікном «Мій комп'ютер» або «Провідник», вибрати потрібний об'єкт і викликати команду «Файл/Властивість» вкладка «Доступ» або команду «Файл/Доступ» (відкривається те ж вікно «Властивості», але відразу на потрібній вкладці)

2. Скориставшись вікном «Мій комп'ютер» або «Провідник», викликати контекстне меню для потрібного об'єкта і вибрати команду «Властивості», вкладка «Доступ» або команду «Доступ».

За умовчанням встановлена опція «Локальний ресурс». Після вибору альтернативного варіанту - «Загальний ресурс» - стають доступними інші поля. Поле «Мережеве ім'я» призначено для вказівки імені, під якою ресурс буде відомий в мережі. За умовчанням це поле містить «локальне» ім'я ресурсу. У поле «Нотатки» можна указати короткі відомості про ресурс. За допомогою поля «Тип доступу» можна указати, що видаленому користувачу дозволено робити з об'єктом. Для цього вибирається один з наступних варіантів доступу.

1. Тільки читання - в поле «Пароль: Для читання» можна встановити пароль, вмісний від одного до восьми символів, хоч це не обов'язкове.

2. Повний доступ - необов'язковий пароль можна задати в поле «Пароль: Для повного доступу». Бажано дозволяти тільки на короткий час і встановлювати пароль, інакше будь-хто може пошкодити ваші файли.

3. Визначається паролем - можна умовно розділити всіх користувачів на дві категорії: тих кому ви довіряєте, і тих, хто викликає у вас сумніви. Першим можна повідомити пароль для повного доступу, але треба пам'ятати про небезпеку втрати даних, що є. Другій категорії можна повідомити пароль для читання, якщо є така необхідність.

Після того, як зроблені всі настройки, натискається кнопка «ОК» або «Застосувати» З цього моменту ресурс доступний в мережі.

Отримати доступ по мережі до загального ресурсу можна, скориставшись вікном«Мережеве оточення». Спочатку необхідно знайти ярлик, відповідний комп'ютеру в мережі, і виконати на ньому двійчасте натиснення. У вікні відобразяться всі ресурси, які є на даному комп'ютері і визначені як загальні. Після цього вибирається потрібний ресурс. Якщо проводиться управління доступом на рівні ресурсів, система попросить ввести пароль (якщо він, звісно, був встановлений для даного об'єкта). Якщо ж проводиться управління доступом на рівні користувачів, система перевірить, чи має користувач право звертатися до цього ресурсу. Якщо всі перевірки пройдуть успішно, ви отримуєте можливість працювати з потрібним об'єктом.

Лекци я 3.

Використання електронної пошти.

Тривалість 2 години.

Мета даної теми - дати основні уявлення про роботу і використання електронної пошти в локальних і глобальних комп'ютерних мережах.

Теоретичний матеріал:

1. Вступ.

2. Принципи роботи електронної пошти.

3. Установка поштових служб на комп'ютер.

4. Найбільш популярні програми для роботи з електронною поштою (огляд).

Вступ.

Зараз все популярніше стає система електронної пошти. Що це таке, яким чином її можна використати.

Що таке пошта - ми знаємо. Це традиційні кошти зв'язку, що дозволяють обмінюватися інформацією, принаймні, двом абонентам. Для того, щоб цей обмін відбувся, необхідно написати послання і, указавши адресу, опустити в поштовий ящик, звідки лист неминуче попаде на поштовий вузол. Якщо вказана адреса відповідає загальноприйнятим стандартам, то через деякий час листоноша покладе його в поштовий ящик адресата. Далі абонент розкриє послання, і - обмін інформацією відбувся. Щоб прискорити процес, ми підіймаємо телефонну трубку, набираємо телефонний номер і, якщо станеться правильне з'єднання, то наш абонент почує те, що ми хочете йому передати. Якщо абонент не відповідає або його номер зайнятий, доведеться повторити процедуру ще раз, жалкуючи про те, що ви тратите на цей свій дорогоцінний час.

Ці два вигляду зв'язку - поштова і телефонна - стали для нас традиційними, і ми вже добре знаємо їх достоїнства і недоліки. А що ж таке електронна пошта?

Коли мережа ARPANET уперше вийшла на арену, її розробники чекали, що переважаючим буде трафік (тобто обсяг інформації, що передається між вузлами) типу «процес-процес». Вони помилилися. До їх великого подиву, об'єм електронної пошти між людьми перекрив об'єм зв'язку між процесами. У той час, як сніг, дощ, жара могли зупинити поштових кур'єрів, можливості мережі ARPANET доставляти повідомлення від західного побережжя Сполучених Штатів до східного протягом декількох секунд почали революційні процеси в коштах спілкування.

Основна привабливість електронної пошти - її швидкість. Однак є інші переваги, які не так широко відомі. Телефон також надає майже миттєвий доступ, але дослідження показали, що біля 75% телефонних викликів закінчуються безуспішно. («Я дуже жалкую, але містер Сміт на нараді/поїхати у відрядження/вийти з кімнати») Електронна пошта має ту ж швидкість доступу, що і телефон, але не вимагає одночасної присутності обох абонентів на різних кінцях телефонної лінії. Крім того, вона залишає письмову копію послання, яке може бути збережене або передане далі. Більш того лист одночасно може бути посланий декільком абонентам. І це ще не все!! Використовуючи послуги сучасної електронної пошти можна передавати не тільки письмові повідомлення, а інформацію будь-якого роду: фотографії, відео, програми і т. д.

І все це гарантированно пересилається в будь-яку точку земної кулі за декілька хвилин.

Принципи роботи електронної пошти.

Система електронної пошти

Система електронної пошти складається з трьох компонентів:

- агента користувача- дозволяє користувачам читати і складати повідомлення.

- транспортного агента- пересилає повідомлення з однієї машини на іншу.

- доставочного агента - вміщує повідомлення в поштові ящики користувачів-одержувачів.

Призначені для користувача агенти.

Програми, які дозволяють користувачам читати і складати поштові повідомлення Прикладами цих агентів можуть служити програма Internet Mail в Windows 95, команда mail в UNIX.

Самим першим призначеним для користувача агентом була програма /bin/mail, розроблена AT&T. Сейчас є декілька програм цього класу. Крім того, існують призначені для користувача агенти з графічним інтерфейсом користувача. Існує також стандарт, що визначає включення в поштові повідомлення об'єктів мультимедіа. Він називається MIME (Multipurpose Internet Mail Extensions) - багатоцільові розширення електронної пошти для Internet. Цей стандарт підтримують багато які призначені для користувача агенти.

Транспортні агенти.

Програми, які приймають пошту від агента користувача, інтерпретують адреси користувачів і пері направляє пошту на відповідні комп'ютери для подальшої доставки. Крім цього транспортний агент приймає вхідну пошту від інших транспортних агентів. Транспортний агент відпрацьовує протокол SMTP (Simple Mail Transport Protocol - простий протокол транспортування пошти), який визначений в RFC821.

Для ОС UNIX розроблено трохи транспортних агентів (MMDF, zmailer, smail, upas і інші), але самий могутній, самий гнучкий і самий поширений - sendmail.

Програма sendmail - транспортний агент, програма-зв'язка між призначеними для користувача і доставочними агентами. Для Internet вона є і доставочним агентом. Програма sendmail виконує наступні задачі:

Ø управління повідомленнями після того, як вони вийшли з-під пальців користувача;

Ø розбір адрес одержувачів;

Ø вибір відповідного доставочного або транспортного агента;

Ø перетворення адрес в форму, зрозуміла доставочному агенту;

Ø необхідне переформатирование заголовків;

Ø передачу перетвореного повідомлення доставочному агенту.

Програма sendmail, крім того, генерує повідомлення про помилки і повертає повідомлення, які не можуть бути доставлені, відправнику.

Доставочние агенти.

Програми, які приймають пошту від транспортного агента і доставляють її відповідним користувачам. Пошта може доставлятися конкретній особі, в список розсилки, в файл, в програму і т. п. Для обслуговування одержувачів кожного типу необхідний окремий агент mail - доставочний агент локальних користувачів. Spop - доставочний агент для користувачів видалених машин, яка для прийому пошта користується UUCP (UNIX to UNIX Сову) або POP (Post Office Protocol).

Програма /bin/mail - це доставочний агент для локальних користувачів, а програми uux і spop, fetchmail - доставочние агенти для користувачів видалених машин, яка для прийому пошта користується послугами UUCP або POP, IMAP. Програма /bin/sh - доставочний агент для пошти, яка прямує в файл або програму.

Адресація в системі електронної пошти

Є два вигляду адрес електронної пошти: маршрутно-залежні і маршрутно-незалежні. При використанні першого способу адресації потрібно щоб, відправник знав проміжні машини, через які повинно пройти повідомлення, для того щоб попасть в пункт призначення. У адресі другого вигляду просто вказується пункт призначення. UUCP-адреси є маршрутно-залежними, а Internet-адреси (звичайно) від маршруту не залежать.

Електронно-поштова Internet-адреса має наступний формат пользователь@машина, де знак @ відділяє ім'я користувача від позначення машини. Пошта доставляється в поштовий ящик користувача користувач на машині машина.

Приклад адреси електронної почтиyvv@softpro.saratov.ru

В прикладі, що розглядається yvv - ідентифікатор абонента, що складається, як правило, з початкових букв його прізвища, імені, по батькові. Те, що стоїть праворуч від знака @, називається доменом і однозначно описує місцезнаходження абонента. Складові частини домена розділяються точками. Сама права частина домена, як правило, означає код країни адресата - це домен верхнього рівня. Код країни затверджений міжнародним стандартом ISO і приводиться в Додатку 1. У нашому випадку, ru - код Російської Федерації. Однак як домена верхнього рівня може фігурувати і позначення мережі. Наприклад, в США, де існують мережі, об'єднуючі вищі учбові заклади або урядові організації, як доменов верхнього рівня використовуються скорочення edu - Educational institutions (наприклад, cs.berkeley.edu), gov - Government institutions і інші (див. Додаток 1).

Наступний під домен - saratov в нашому випадку - є однозначно визначуваним всередині домена верхнього рівня. Неважко здогадатися, що означає він код міста - Саратов. Сукупність складових частин домена saratov.ru називається доменом другого рівня. Абревіатури домена другого рівня визначаються відповідно до правил, прийнятих доменом верхнього рівня.

Домен третього рівня - softpro.saratov.ru. У нашому випадку домен третього рівня включає в себе назву фірми SoftPRO Group. Правила утворення імен всередині доменов третього рівня - особиста справа доменов другого рівня.

UUCP - адреса складається з списку машин, через які повинно пройти повідомлення на шляху до пункту призначення. Елементи списку розділяють окличними знаками. Наприклад, в електронно-поштовому UUCP - адресі: mcvax!uunet!ucbvax!hao!boulder!lair!evi

пункт призначення - машина lair, а одержувач - користувач evi. Кожна машина в ланцюжку має безпосереднє UUCP-з'єднання з машинами, які знаходяться в мережі до і після неї. Наприклад, машина ucbvax повинна мати з'єднання з машинами hao і uunet. Ланцюжки UUCP-адрес бувають дуже довгими, але тепер, коли широко використовується Internet, справжні громадини побачиш дуже рідко. Коли електронна пошта будувалася в основному на базі UUCP, адміністратори вимушені були пам'ятати список комп'ютерів на досить великих дільницях базової мережі UUCP.

У форматі електронної пошти Internet приведена вище адреса буде мати вигляд evi@lair, а точніше - evi@lair.cs.colorado.edu. Допускаються і комбіновані адреси. Наприклад, якщо система UUCP з'єднає машину lair з іншою частиною домена colorado.edu, адреса може мати наступний вигляд: lair!evi@boulder.colorado.edu

Поштові псевдоніми

Псевдоніми дозволяють системному адміністратору і окремим користувачам переадресовувати пошту. Ними можна користуватися для завдання списків розсилки (які включають трохи одержувачі), для пересилки пошти між машинами і для того, щоб до користувачів можна було звертатися по декількох іменах.

Псевдоніми можуть бути визначені:

з в файлі конфігурації агента користувача;

з в общесистемном файлі псевдонімів /etc/aliases;

з в призначеному для користувача файлі пересилки ~/.forward.

Спочатку система електронної пошти шукає псевдоніми в файлі конфігурації агента користувача, потім в файлі aliases і нарешті в призначеному для користувача файлі пересилки.

Ось декілька прикладів псевдонімів, визначених в файлі aliases:

nemeth: evi

evi: evi@mailhub

authors: evi, garth, scott, trent

В першому рядку вказане, що пошту, що поступає на ім'я nemeth, потрібно доставляти користувачу evi на локальній машині. У другій, що всю пошту, що поступає на ім'я evi, потрібно доставляти н машину mailhub. І, нарешті, третій рядок визначає, що пошту, адресовану authors, потрібно доставляти користувачам evi, garth, scott і trent. Підтримується рекурсія, тому пошта, послана на ім'я nemeth, зрештою попадає за адресою evi@mailhub.

Помимо списків користувачів, псевдоніми можуть означати:

з файл, вмісний список адрес;

з файл, в який повинні додаватися повідомлення;

з команду, на вхід якої повинні передаватися повідомлення.

Формат поштового повідомлення

Для того, щоб електронний лист дійшов до свого адресата, необхідно, щоб воно було оформлене відповідно до міжнародних стандартів і мало стандартизовану поштову електронну адресу. Загальноприйнятий формат послання визначається документом під назвою "Standard for the Format of ARPA - Internet Text messages", скорочено - Request for Comment або RFC822, і має заголовок і безпосереднє повідомлення.

Розглянемо приклад поштового повідомлення:

Received: by avg386.kiae.su; Thu, 20 Dec 90 13:51:59 MSK

Received: by jumbo.kiae.su; Thu, 20 Dec 90 12:52:17 MSK

Received: from CS.ORST.EDU by fuug.fi with SMTP id AA15539 (5.65+/IDA-1.3.5 for avg@kiae.su); Thu, 20 Dec 90 08:19:05 +0200

Received: from jacobs.CS.ORST.EDU by CS.ORST.EDU (5.59/1.15) id AA19981; Wed, 19 Dec 90 22:19:59 PST

Received: by jacobs.CS.ORST.EDU (5.54/1.14) id AA02240; Wed, 19 Dec 90 23:19:35 MST

Date: Wed, 19 Dec 90 23:19:35 MST

From: Harry Brooks < brooksh@jacobs.cs.orst.edu >

Message-Id: < 9012200619.AA02240@jacobs.CS.ORST.EDU >

To: avg@kiae.su

Subject: Re: wondering if you attended?

Status: RO

Hi! Check of communication. If the message has passed normally came confirmation.

Повідомлення складається з тексту, який Ви хочете передати адресату, і заголовка, який приписується на початку повідомлення, відділяється від тексту пустим рядком, і містить декілька строчок необхідної інформації про це повідомлення: дату відправлення, адресу, зворотну адресу, тему повідомлення, і інші.

Тут перші чотирнадцять строчок складають заголовок. Помітимо, що кожна з рядків заголовка має вигляд: назва: текст

Назви рядків заголовка розшифровуються так:

Received: відмітка про проходження через машину (поштовий штемпель). У нашого листа таких відміток п'ять, значить, по шляху воно пройшло через п'ять машин, і кожна з них визначила, коли воно проходило.

Date: дата і час відправлення листа; вони вказуються в стандартному форматі, оскільки більшість поштових систем уміють сортувати повідомлення за часом, якщо Ви попросите.

From: ім'я відправника і зворотна адреса < відділений кутовими дужками >.

Message-Id: внутрішній ідентифікатор повідомлення; привласнюється поштовою службою відправника. Кожному листу привласнюється унікальний - єдиний в світі - ідентифікатор. Його можна використати для посилань на лист, як вихідний номер.

To: адреса одержувача

Subject: тема повідомлення. ПометкаRe: означає, що це повідомлення - відповідь (від слова reply) на інше повідомлення. У початкового повідомлення і у відповіді строкаSubject: одна і та ж. При складанні автором відповіді поштова служба автоматично взяла тему з початкового повідомлення. Це зручне, коли йде довга розмова на одну тему. Ви зможете зажадати, щоб поштова служба відсортувала повідомлення по темах, і освіжити в пам'яті попередні фрази цієї розмови.

Складаючи повідомлення, старайтеся в цьому рядку указати назву коротку і як можна більш інформативне. Повідомлення під заголовком на зразок «А пам'ятаєш, якось раз ти мені говорила...» не всякий стане читати.

Status: статус повідомлення; Ваша поштова служба позначає для себе, що повідомлення Вами вже прочитане, щоб другий раз Вам його не запропонувати як нове.

Буває ще декілька видів рядків заголовка. Не всі вони обов'язково повинні бути. Деякі рядки поштові служби додають автоматично.(Received: Date:), інші задає сам автор листа (To:)(, Subject:). Ми ж зупинимося детально на тому, як указати в повідомленні адресу, щоб поштові служби його зрозуміли і доставили лист за призначенням.

Ввести текст повідомлення, сформувати заголовок можна одним з редакторів повідомлень для електронної пошти.

Саме послання - як правило, текстовий файл довільної форми. При передачі нетекстових даних (програми, що виконується, графічної інформації) застосовується перекодировка повідомлень, яка виконується відповідними програмними засобами.

Передача факсимільних повідомлень

Останнім часом в Internet з'явилася нова можливість - передавати і отримувати факси по мережі з використанням комп'ютера. Можна послати замовлення на посилку або прийом факсу. Складається звичайний електронний лист, оформлений належно, і посилається на адресу комп'ютерного вузла, що займається факсимільними операціями. Текст цього листа у вигляді факсу буде доставлений на факсимільний апарат адресата.

Програмне забезпечення для роботи з факсимільними повідомленнями дозволяє перетворювати дані в різних форматах до формату факсимільних апаратів. Наприклад, програма Quick Link II Fax дозволяє передавати на факс-машини і інші факс-модеми наступні дані: текст, файли в форматах TIFF, IMG підготовлені програмою GEM Artline або Ventura Pablisher, BMP з Microsoft Windows, CUT з Dr.Halo і PCX з Paintbrush.

Установка поштових служб на комп'ютер.

Установка підтримки електронної пошти може здійснюватися як при першій інсталяції операційної системи на комп'ютер, так і додатково, якщо в цьому виникла необхідність.

Для установки і роботи пошти необхідно:

- Апаратне забезпечення - модем або підключення до локальної мережі, що має свій поштовий сервер.

- Підтримка поштових протоколів вашим комп'ютером. Для цього необхідно перевірити чи встановлений на вашому комп'ютері протокол TCP/IP.

Потім безпосередньо приступаємо до установки. Якщо ви користуєтеся штатною поштовою програмою ОС Windows 95 - 98. Відкрийте настройки - панель управління - установка видалення програм і прейдите на вкладку установка Windows. Відмітьте пункт MS Outlook Express. Програма буде встановлена автоматично разом з всіма необхідними службами. Для установки поштових програм сторонніх виробників скористайтеся програмою установником вхідного в комплект постачання.

Найбільш популярні програми для роботи з електронною поштою (огляд).

Eudora.

Eudora - одна з найбільш поширених і залежних від Internet програм. Вона може працювати з підключенням через мережу або видалений доступ по протоколах РРР і SLIP, а також як програма читання пошти в автономному режимі, отриманої для облікового запису інтерактивного доступу до оболонки Unix.

Безкоштовну пробну копію програми Eudora, звану Eudora Lite, можна отримати за адресою Web http: //www. eudora. com. Більшість найбільш корисних команд Eudora доступні через меню Message.

Щоб відправити повідомлення, виберіть Message > New Message (або натисніть клавіші Ctrl+N для Windows або Command+N - для Macintosh). Введіть адресу користувача, якій хочете послати лист, і натисніть клавішу Tab декілька разів, доти, поки точка введення не виявиться в зоні, розташованій під сірою лінією.

Виконавши всі ці операції, клацніть на кнопці Send, розташованій в правому верхньому кутку вікна повідомлення. (Замість цієї кнопки може бути кнопка Queue). Це означає, що повідомлення буде додане до списку (або поставлено в чергу) повідомлень, які пізніше будуть відправлені одночасно або під час перевірки програмою пошти, що поступила, або при закінченні сеансу роботи в програмі.

Щоб перевірити пошту в Eudora, виберіть File ¦ Check Mail або натисніть Ctrl+M (або Command+M). Eudora підключиться до сервера POP (POP - Post Office Protocol, тобто поштовий протокол) і вибере всю пошту, що прийшла на ваше ім'я.

Непрочитані повідомлення будуть помічені великою точкою (маркером) в лівому стовпці вікна Inbox. Щоб побачити зміст повідомлення, виберіть його у вікні і натисніть Enter або двічі клацніть на ньому.

Прочитавши повідомлення, ви можете закрити його вікно або вибрати Message ¦ Reply (Ctrl+R) і відправити відповідь на нього. Якщо ви почали відповідати на повідомлення, але потім передумали, просто закрийте вікно повідомлення, не зберігаючи його після відповідної підказки.

Якщо ви хочете відповісти всім користувачам, що отримали копію даного повідомлення, натисніть не Ctrl+R, а комбінацію клавіш Ctrl+Shift+R (або виберіть в меню команду Message ¦ Reply, втримуючи при цьому клавішу Shift в натисненому стані).

Щоб видалити повідомлення, виберіть його і натисніть клавішу Delete або клацніть на піктограмі Trash, розташованій у верхній частині вікна повідомлення, внаслідок чого це повідомлення буде перенесене в поштовий ящик Trash. Фактично, воно не буде по-теперішньому часу видалене доти, поки ви не очистите цей поштовий ящик (за допомогою команди Special Empty Trash).

Якщо ви раптом передумали і вирішили залишити видалене вами повідомлення, виберіть команду Mailbox ¦ Trash, внаслідок чого на екрані з'явиться вікно з відповідною назвою. Виділіть потрібне вам повідомлення, виберіть Transfer, і воно буде перенесене зворотно у вікно Inbox.

Після того, як ви закінчили відправку, читання і розсилку відповідей, ви можете закінчити сеанс роботи в Eudora або залишити її працювати і перевіряти наявність що поступають у вас адреса повідомленні. Щоб вийти з Eudora, виберіть File ¦ Exit (для Macintosh - File ¦Quit).

Microsoft Exchange, Internet Mail або Outlook Express.

Коли з'явилася Windows 95, програма MS Mail була витіснена програмою MS Exchange, яка розповсюджувалася спільно з новою операційною системою (Вони були схожі один на одну, але Exchange, нарівні з іншими удосконаленнями, мала більше можливостей, пов'язаних з Internet). З випуском Office 97 Microsoft початку поширення нової, поліпшеної програми електронної пошти - Outlook. Спрощена і дуже зручна у використанні версія Outlook, названа Outlook Express, входить в комплект постачання нової версії броузера Internet Explorer 4.0 компанії Microsoft. На відміну від програми Outlook Express, яка призначена тільки для обробки повідомлень електронної пошти і груп новин. Outlook - це комплексна програма, що дозволяє провести обговорення, складати розклади, співробітничати з іншими користувачами і т д.

Internet Mail (вона часто розповсюджується разом з родинною їй програмою Microsoft Internet News або входить в пакет Internet Explorer 3 0) була першою програмою Microsoft, дійсно націленою на Internet. При установці Internet Explorer 4 0 вона замінюється програмою Outlook Express. Новітнє програмне забезпечення електронної пошти Microsoft можна знайти на наступних Web-вузлах компанії Microsoft, присвячених Internet Explorer http://www.microsoft.corn/ie або http://www.microsoft.com/ie_intl/ru

Outlook Express може працювати з поштою, що передається Internet, локальною мережею і MSN Запустити цю програму можна двійчастим натисненням на відповідній піктограмі на вашому робочому столі, внаслідок чого на екрані з'являється вікно з двома панелями На лівій панелі ви побачите різні елементи програми, доступні користувачу, і передусім - папку Inbox. На правій панелі виводиться зміст цієї папки (але ви можете клацнути на великій кнопці Inbox (Вхідні), розташованій у верхній частині списку повідомлень, і вибрати іншу папку, внаслідок чого в цій панелі буде виведений її вміст).

Щоб відправити в Outlook Express повідомлення, виберіть Compose > New Mail Message (Повідомлення > Створити) (Ctrl+N), внаслідок чого на екрані з'явиться вікно підготовки нового повідомлення. Введіть адресу, натисніть Tab і перейдіть в область введення тексту повідомлення ведіть текст повідомлення і клацніть на кнопці Send (Відправити).

Щоб прочитати повідомлення з папки вхідних повідомленні, треба просто двічі клацнути на цьому повідомленні Відповідь на пошту відправляється за допомогою команди Compose > Reply (Повідомлення > 0тветить автору) (Ctrl+R). У цьому випадку Outlook Express автоматично відкриє вікно підготовки нового повідомлення і укаже як адреса одержувача адресу автора початкового повідомлення. Подальша процедура співпадає з операціями при відправці нового повідомлення.

Прочитавши повідомлення, ви можете вибрати Mail > Reply to Author (або Ctrl+R) і відповісти на нього. Якщо, почавши відповідати, ви передумали, просто закрийте вікно повідомлення, не зберігаючи його після відповідної підказки.

Якщо ви хочете відповісти всім користувачам, що отримали копію отриманого вами повідомлення, натисніть не Ctrl+R, а комбінацію клавіш Ctrl+Shift+R (або виберіть в меню Message > Reply, втримуючи при цьому клавішу Shift в натисненому стані).

Щоб видалити повідомлення, виберіть його і клацніть на кнопці Delete (Видалити), внаслідок чого воно буде переміщене в папку Deleted items (Видалені) і буде зберігатися там доти, поки ви спеціально не відкриєте цю папку і не видалите пошту, що міститься в ній (при цьому ви отримаєте попередження про те, що дане повідомлення віддаляється безповоротно).

Щоб відмінити видалення, відкрийте папку Deleted Items (Видалені) і виберіть повідомлення, яке ви хочете відновити Після цього виберіть команду Edit > Move To (Виправлення > Перемістити в папку) внаслідок чого на екрані з'явиться діалогове вікно, з якого виберіть папку Inbox (Вхідні) і клацніть на кнопці ОК.

Закінчивши читання, відправку і відсилання відповідей на пошту, ви можете або вийти з програми, або залишити її включеної, щоб мати можливість перевіряти нові надходження. Для виходу з Outlook Express виберіть File > Exit (Файл > Вихід).

NETCOMplete

Пакет NETCOMplete (колишня NetCruiser) був розроблений компанією Netcom як для Windows, так і для Macintosh. Він має власну поштову програму, однак дозволяє користувачу працювати також і в "сторонніх" програмах, таких як Eudora, Internet Mail або Pegasus.

Щоб відправити пошту, клацніть на кнопці Compose (або виберіть E-Mail > Compose), внаслідок чого на екрані з'явиться вікно повідомлення. Введіть адресу одержувача і двічі натисніть Tab, після чого введіть тему повідомлення, знов двічі натисніть Tab і введіть текст повідомлення. Клацніть на кнопці.

Вікно E-Mail має три панелі. На перших двох приведені список папок (з виділеною папкою Inbox) і теми повідомлень поточної відкритої папки. У нижній панелі виводиться зміст вибраного вами повідомлення.

Щоб відповісти на повідомлення, клацніть на кнопці Reply. Видалити повідомлення можна натисненням на кнопці Delete (піктограма Trashcan). Для виходу з поштового модуля NETCOMplete просто закрийте вікно. Щоб вийти з NETCOMplete, виберіть File > Exit.

Netscape Messenger

Компанія Netscape розробила полнофункциональную поштову програму Netscape Messenger, яка є переробленою версією Netscape Mail.

Щоб відправити пошту в Netscape Messenger, виберіть File > Compose Message (або натисніть Ctrl+M або клацніть на кнопці Compose). У поле Те введіть адресу, натисніть клавішу Tab і введіть тему повідомлення Після цього знову натисніть Tab, перейдіть в область введення тексту повідомлення і наберіть текст свого повідомлення Виконавши все це, клацніть на кнопці Send.

Якщо в процесі вашої роботи в Netscape вам прийшла пошта, ви взнаєте про це завдяки зображенню маленького конвертика, що з'являється в цьому випадку в нижньому правому кутку вікна Netscape, виберіть Window > Inbox. (Коли ви будете робити це в перший раз, Netscape може зажадати від вас ввести свої пароль).

Всі Web-адреси, згадані в отриманих вами електронних повідомленнях, функціонують як гиперссилки. Це означає, що вам треба тільки клацнути на виділеній адресі, щоб перейти на відповідну Web-сторінку і почати її дослідити.

Щоб побачити в нижній панелі зміст повідомлення з верхньої панелі, треба просто вибрати його. Для відповіді на повідомлення клацніть на кнопці Reply (Re Mail), натисніть Ctrl+R (або Command+R для Macintosh) або виберіть Message > Reply > To Sender. Видалити повідомлення можна, вибравши його і натиснувши Delete, внаслідок чого Netscape перемістить його в папку Trash Щоб відмінити зроблене видалення, виберіть з списку папок, що розкривається, розташованого відразу над верхньою панеллю, папку Trash, знайдіть потрібне вам повідомлення і скористайтеся командою Message > File Message > lnbox.

Ви можете закрити це вікно, але залишити Netscape працювати. Щоб закінчити сеанс роботи в цій програмі, виберіть File > Exit (в Macintosh File > Quit).

Pegasus Mail

Pegasus - це широко поширена поштова програма, працююча в мережах і через з'єднання видаленого доступу до Internet.

Отримати програму Pegasus можна з наступного Web-вузла http://www.cuslm. ca/pegasus/.

Щоб відправити в Pegasus нове повідомлення, виберіть File > New Message (або натисніть Ctrl+N), введіть адресу одержувача, натисніть Tab і введіть тему повідомлення. Після цього натисніть Tab двічі, внаслідок чого в області введення тексту повідомлення наберіть потрібний вам текст повідомлення, що відправляється.

Виконавши ці операції, клацніть на кнопці Send. Ваше повідомлення буде або відправлене негайно, або поставлене в чергу на відправку, в залежності від того, якою версією програми ви користуєтеся Для одночасної відправки декількох повідомленні виберіть команду File > Send all Queued Mail.

Щоб прочитати отримані повідомлення, виберіть команду File > Read New Mail (або натисніть Ctrl+W), внаслідок чого на екрані з'явиться папка New mail (Якщо повідомлення вами прочитане, воно автоматично переміщається в папку Main Mail після того, як ви закриєте папку New mail або вийдете з програми).

Щоб перевірити надходження нових повідомлень, виберіть команду File > Check Host for New Mail, і двічі клацніть на повідомленні, яке хочете прочитати. Для відповіді на нього клацніть на кнопці Reply. Видалити повідомлення можна натисненням на кнопці Delete Щоб вийти з програми Pegasus, виберіть команду File > Exit.

Лекци я 4.

Глобальна комп'ютерна мережа Інтернет.

Тривалість 2 години.

Мета даної теми - дати основні уявлення про глобальну комп'ютерну мережу Інтернет.

Теоретичний матеріал:

1. Вступ.

2. Види підключення до мережі Інтернет.

3. Мережеві протоколи, що використовуються в мережі Інтернет.

4. Система IP-адресації.

5. Програми для роботи в Мережі.

6. WWW.

7. FTP.

8. Телеконференції Usenet.

Вступ.

Мережа Internet почала бурхливо розвиватися на початку 1990-х років. Ділові люди дуже швидко оцінили можливості, що надаються новою інформаційною технологією. Комп'ютерний ринок пережив наплив нового програмного і апаратного забезпечення, призначеного для Internet.

Розглянемо основні елементи технології Internet.

Потрібно відмітити децентралізовану структуру цієї мережі. У світі немає центрального керуючого органу, що стежить за інформацією, що розміщується в Internet. Цю роль виконують різні підключені до Internet мережі, які і визначають, яка інформація буде в ній розміщуватися і як вона буде передаватися. Така повністю розподілена структура робить Internet дуже гнучкої і надає можливість підтримувати необмежену кількість користувачів. Однак підключені до Internet мережі повинні задовольняти певним стандартам. Ці стандарти затверджуються декількома добровільними організаціями. Наприклад, Рада по архітектурі Internet (Internet Architecture Board - IAB) розглядає і затверджує протоколи передачі і стандарти нумерації. Комітент по технологічних нормах Internet встановлює стандарти повсякденної роботи мережі. Союз Internet публікує різні стандарти і здійснює координацію між різними контролюючими органами Internet, провайдер послуг і користувачами.

Види підключення до мережі Інтернет.

Доступ до Internet можна отримати, встановлюючи з'єднання з провайдер послуг Internet (Internet Service Provider). Провайдер виступає як посередник (провідника) Internet, забезпечуючи підключення користувачів до Internet через маршрутизатор Internet. Користувач підключається до маршрутизатора провайдер за допомогою телефону або виділеної лінії.

Більшість провайдер є прямими провайдер. Для таких провайдер надання доступу до Internet є основним родом їх діяльності. Додаткові послуги провайдер, дуже сильно відрізняються. Одні провайдер пропонують тільки можливість доступу до Internet без яких-небудь додаткових можливостей. Інші - можуть здати вам в оренду місце для особистого Web-сервера, запропонувати можливість постійного підключення або допомогти в оформленні і супроводі Web-сервера.

Іншою формою послуг є інтерактивні служби (Online Services). Вони, крім доступу до Internet, надають безліч додаткових комунікаційних можливостей. Двома найбільш популярними інтерактивними службами є CompuServe і America Online. У залежності від способу застосування існує декілька способів підключення до мережі Internet. Нижче перераховані стандартні способи підключення до Internet.

¨ Переписка і електронна пошта- найпростіші форми застосування Internet. Підключення, що не надає ніяких додаткових можливостей крім переписки і електронної пошти, є найпростішим по установці і самим дешевим в експлуатації.

¨ Доменний доступ- має на увазі, що з провайдер буде укладений договір про можливість безпосереднього доступу до Internet, за яку ви будете вносити місячну або річну плату. Подібний вигляд доступу частіше за все використовується в організаціях, що використовують ресурси Internet тільки для отримання загальної інформації, проведення інтерактивних досліджень або придбання речей або послуг.

¨ Клієнтський доступ - використовується для запуску Internet додатків на робочих станціях (наприклад, програмне забезпечення для торгівлі акціями, яке зв'язується з брокерською конторою або комунікаційною програмою, провідною конференцію в режимі реального часу). Подібні додатки самостійно встановлюють підключення до Internet під час запуску і відключаються після завершення роботи.

¨ Прямий постійний доступ- використовується компаніями, що інтенсивно пропонують товари і послуги через Internet; як приклад можна привести авіакомпанію з можливістю бронювання квитка через Internet. Подібний вигляд доступу є самим дорогим, крім того, його установка і супровід вимагає додаткових послуг з боку провайдер.

Кожний з цих способів підключення надає різний рівень послуг, вартість підключення при цьому різна.

Для забезпечення обміну повідомленнями, доменного або клієнтського доступу досить усього лише комутованого доступу (dial-up access) до провайдер; це означає, що ви встановлюєте з'єднання, використовуючи стандартні телефонні лінії і модем або ISDN-лінії, які швидше працюють, але, правда, і стоять дорожче.

Для використання лінії ISDN підключатися треба через телефонну компанію, підтримуючу ISDN-підключення. У цьому випадку вам треба встановити ISDN-сумісний комутований маршрутизатор і укласти з телефонною компанією контракт на використання ISDN-обладнання.

Якщо передбачається встановити Web-сервер, працюючий цілодобово, то для забезпечення постійного підключення доцільно використати виділену лінію (leased line). Для подібного типу зв'язку встановлюється постійна фіксована плата за підключення і використання Internet. Виділена лінія призначена для двосторонньої передачі інформації між вами і провайдер. Швидкість передачі інформації по виділеній лінії значно вище, ніж по комутованій. Вона може приймати значення від 56 Кбіт/з до 45 Мбіт/з. Більшість виділених ліній забезпечують зв'язок з швидкістю приблизно 1,5 Мбіт/з.

Деякі провайдер можуть надавати ще один спосіб встановлення постійного підключення, званого frame relay підключенням. Подібне підключення є компромісом між дорожнечею виділеної лінії і малою продуктивністю комутованого доступу. Frame relay - це технологія, що використовується в розподілених мережах, за допомогою якої можна значно підвищити швидкість передачі даних. Швидкість передачі даних по з'єднанню frame relay приблизно рівна 1,5 Мбіт/з.

Щоб здійснити підключення frame relay, провайдер встановлює постійне підключення, зване постійним віртуальним ланцюгом (Permanent Virtual Circuit - PVC), no існуючим цифровим телефонним лініям. Але на відміну від виділених ліній, де швидкість передачі даних постійна, швидкість передачі по PVC не фіксується, це означає, що PVC виділяє ресурси для передачі по мірі необхідності. Якщо в frame relay мережі, що використовується невеликий потік інформації, то вона передається дуже швидко. Але при зростанні інформаційного потоку, продуктивність може значно знизитися. Деякі провайдер можуть гарантувати (як правило, за додаткову плату), що швидкість передачі даних в їх мережі frame relay нс знизиться нижче деякого певного рівня.

Мережеві протоколи, що використовуються в мережі Інтернет.

Ієрархія протоколів TCP/IP

5

Application level

4

Transport level

3

Internet level

2

Network interface

1

Hardware level

Протоколи TCP/IP широко застосовуються у всьому світі для з'єднання комп'ютерів в мережу Internet. Архітектура протоколів TCP призначена для об'єднаної мережі, що складається з сполучених один з одним шлюзами окремих різнорідних комп'ютерних подсетей. Ієрархію управління в TCP/IP-мережа звичайно представляють у вигляді двох уровневой моделі, приведеної на малюнку.

1. Цей нижнийуровень hardwareописивает ту або інакшу середу передачі даних

2. Науровне network interface(мережевий інтерфейс) лежить апаратно - залежне програмне забезпечення, реалізуючий, поширення інформації на тому або інакшому відрізку середи передачі даних. Відмітимо, що TCP/IP, спочатку орієнтований на незалежність від середи передачі даних, ніяких обмежень "від себе" на програмне забезпечення, цих двох рівнів не накладає. Поняття «середа передачі даних» і «програмне забезпечення мережевого інтерфейса» можуть на практиці мати різні по складності і функціональності наповнення. Це можуть бути і проста модемна двухточечное ланка, і представляючу складну многоузловую комунікаційну структуру мережа Х.25 або Frame Relay.

3. Рівень internet(міжмережевої) представлений протоколом IP. головна задача - маршрутизація (вибір шляху через безліч проміжних вузлів) при доставці інформації від вузла відправника до вузла-адресата. Друга важлива задача протоколу IP - приховання апаратно-програмних особливостей середи передачі даних і надання вишележащим рівням єдиного уніфікованого і апаратно незалежного інтерфейса для доставки інформації. Канальна (апаратна) незалежність, що Досягається при цьому і забезпечує багато платформене застосування додатків, працюючих над TCP/IP.

4. Протокол IP не забезпечує транспортну службу в тому значенні, що не гарантує доставку пакетів, збереження порядку і цілісності потоку пакетів і не розрізнює логічні об'єкти (процеси), породжуючі потік інформації. Це задачі інших протоколів - TCP і UDP, що відносяться до следующемуtransport(транспортному) рівня.TCP і UDP реалізовують різні режими доставки даних. TCP, як говорять, - протокол з встановленням з'єднання. Це означає, що два вузли, що зв'язуються допомозі цього протоколу, "домовляються" про те, що будуть обмінюватися потоком даних, і приймають деякі угоди про управління цим потоком. UDP (як, власне, і IP) є дейтаграммним протоколом, т. е. таким, що кожний блок інформації (пакет), що передається обробляється і розповсюджується від вузла до вузла не як частина деякого потоку, а як незалежна одиниця інформації - дейтаграмма (datagram).

5. Вище - науровне application(прикладному) - лежать прикладні задачі, такі як обмін, файлами (File Transfer Protocol, FTP) і повідомленнями електронної пошти (Simple Mail Transfer Protocol, SMTP), термінальний доступ до видалених серверів (Telnet)

В зв'язку з особливою роллю протоколів TCP/IP в мережі Internet зупинимося на них більш детально. Знання цього сімейства протоколів допоможе взнати, як працює Internet. Інформація, що Передається по мережі розбивається напакети - невеликі (не більше за 1500 символів) порції даних Пакети посилають незалежно один від одного, а в пункті прийому збираються в потрібній послідовності. Такий режим передачі називається дейтаграммним. Іншими словами, протокол TCP/IP розподіляє інформацію по безлічі дейтаграмм, після чого в пункті прийому перевіряє їх достовірність і збирає знов. Протокол IP управляє адресацією, послідовністю і пересилкою. Протоколи TCP/IP відносяться до транспортного рівня Еталонної моделі взаємодії відкритих систем і не залежать від протоколів інших рівнів цієї моделі. Завдяки цьому протоколи TCP/IP ідеально підходять для сучасної Internet. Коли сорок (або біля того) мільйонів людей використовують в своїй роботі самі різноманітні системи, значно зручніше здійснювати перевірку помилок на рівні протоколу, який підтримують всі ці системи.

У TCP/IP для перевірки правильності пакету використовується механізм, який носить назву контрольна сума. Контрольна сума - це число, що вміщується в дейтаграмму і що обчисляється по спеціальному алгоритму для всіх символів дейтаграмми. Заголовок містить також номер дейтаграмми в послідовності, що передається дейтаграмм, службовця для визначення порядку дейтаграмм при відновленні первинної інформації. Після додавання заголовка TCP передає дейтаграмму протоколу IP.

Протокол IP додає до кожної дейтаграмме заголовок адреси. Заголовок включає в себе адреси відправника і одержувача кожної дейтаграмми. Після цього IP передає дейтаграмму комп'ютеру-відправнику, що використовує власний протокол (наприклад, протокол Internet Point-to-Point (точка-точка) або скорочено - РРР), який вміщує дейтаграмму в кадр даних.

Поки кадр даних подорожує по Internet, він проходить через декілька IP-маршрутизаторів Internet. Кожний маршрутизатор читає адресу призначення кадру і вибирає адресу наступного маршрутизатора, якій треба послати кадр, щоб той досяг пункту призначення. Внаслідок того, що потік інформації в мережі ніколи не буває постійним, то різні кадри можуть йти через різні маршрутизатори. Крім того, деякі маршрутизатори можуть не працювати по якій-небудь причині. Якщо маршрутизатор IP виявляє, що адреса зайнята або не працює, то він вибирає альтернативну адресу, по якій і посилає кадр.

З всього цього слідує, що кадри можуть прибути за призначенням зовсім не в тому порядку, в якому вони були відправлені з початкового пункту, отже, їх треба перевірити і вибудувати по порядку.

Після того як одержуючий комп'ютер приймає кадр, він насамперед перевіряє верхній і нижній заголовки кадру, щоб пересвідчитися в коректності дейтаграмми, що міститься в йому. IP відповідає за адресу кожної дейтаграмми, а TCP перевіряє коректність дейтаграмми. Для цього розраховується контрольна сума, яка порівнюється з початковою. Якщо контрольні суми не співпадають, то TCP посилає запит на повторну відправку пакету. Після отримання і перевірки всіх дейтаграмм, TCP відновлює їх порядок, видаляє заголовки і передає інформацію одержуючому комп'ютеру.

Система IP-адресації.

Для організації всесвітньої мережі потрібна хороша система адресації, яка буде використовуватися для напряму інформації всім адресатам. Союз Internet встановив для адресації всіх вузлів Internet єдиний стандарт, званий адресацією IP. Будь-яка IP-адреса складається з чотирьох чисел в інтервалі від 1 до 254, розділених точками. Нижче приведений приклад IP-адреси: 10.18.49.102. У схемах IP-адресації також можуть використовуватися числа 0 і 255, але вони зарезервовані для спеціальних цілей. Число 255 використовується для напряму дейтаграмми всім комп'ютерам мережі IP. Число 0 використовується для більш точної вказівки адреси. Передбачимо, що в приведеному вище прикладі адреса служить для позначення вузла 102 в мережі 10.18.49.102. У такому випадку адреса 10.18.49.0 буде означати тільки мережу, а 0.0.0.102 буде означати один вузол.

IP-адресу можна використати для побудови як мереж з декількома вузлами, так і мереж, вмісних мільйони вузлів. Для цього Союз Internet визначив три класи мереж, відмінних один від одного по розміру.

¨ Клас А: Великі мережі з мільйонами вузлів.

Перший октет (самий лівий) означає адресу мережі. Три, що Залишилися - означають номер вузла.

¨ Клас В: Мережі середніх розмірів з тисячами вузлів.

Перші два октета (зліва) означають адресу мережі. Інші два (праворуч) - означають номер вузла.

¨ Клас З: Невеликі мережі з декількома сотнями вузлів.

Перші три октета означають адресу мережі. Останній октет - адреса вузла.

За унікальною IP-адресою мережі звертайтеся до свого провайдер Internet. Після того як вам буду виділена подсеть, ви повинні будете привласнити кожному її вузлу свою IP-адресу. У стандартних мережевих операційних системах, наприклад Novell InternetWare і Microsoft Windows NT, є спеціальні утиліти, за допомогою яких можна привласнити мережі IP-адресу.

Природно, досить важко запам'ятати IP-адреси всіх комп'ютерів мережі, не говорячи вже об всю Internet.

Тому в 1993 році був створений Інформаційний центр мережі Internet (Internet Network Information Center - InterNIC), який управляє системою доменних імен (Domain Name System - DNS).

Цей механізм призначений для підстановки символьних імен доменов, що легко запам'ятовуються замість числових IP-адрес. Наприклад, співробітнику кафедри комп'ютерних систем "НТУ КПИ" легше запам'ятати доменне ім'я comsys.ntu-kpi, чим відповідна йому IP адреса 10.18.49.102.

Після того як вам буде виділена IP-адреса, ви повинні вибрати для себе ім'я домена в приведеному вище прикладі - соmsys. Вибране ім'я домена повинне бути унікальним, крім того, воно не повинно бути пов'язане з якою-небудь іншою адресою Internet. Ваше ім'я домена додається до ієрархічної бази даних імен доменов. Ім'я домена складається з серій символів, розділених між собою точками. Сама права частина імені домена означає найбільшу домен, до якого належить конкретна адреса, а також тип організації, якою належить дана адреса. Наприклад, в імені домена comsys.ntu-kpi.kiev.ua домен. uа означає, що ця адреса належить Україні. У країнах, розташованих за межами Сполучених Штатів, звичайно використовуються власні типи доменов, що звичайно складаються з двох букв, вказуючих країну. Наприклад, домен. uа - означає Україну,. fr - Францію, а. nl - Нідерланди.

Символи, що стоять перед типом домена, служать для позначення зареєстрованого імені поддомена, що відноситься до IP-адреси. У приведеному прикладі під домен означає місто Київ, під домен. ntu-kpi - Національний технічний університет України, comsys - кафедру комп'ютерних систем цього університету.

Для зберігання і управління іменами доменов використовується ієрархія серверів імен. На цих серверах зберігаються бази даних імен доменов і пов'язані з ними IP-адреси. Якщо користувач мережі хоче підключитися до якої-небудь Internet-адреси, то він звертається до локального сервера імен. Цей сервер спочатку намагається знайти IP-адресу у власній базі даних. Знайшовши його, воно повертає адресу комп'ютеру, що зробив запит, і той встановлює Internet-з'єднання. Якщо в локальній базі даних немає відповідного імені, то сервер передає запит наступному по ієрархії серверу. Ім'я буде передаватися вгору по ієрархії доти, поки запит не дійде до кореневого сервера імен (root name server), який є сервером, вмісним імена доменов і IP-адреси, належні до доменам певних типів, наприклад. corn. Кореневі сервери імен розташовані на території Сполучених Штатів і належать (точніше буде, сказати супроводяться) InterNIC. Якщо IP-адреса є в базі даних кореневого сервера, то він повертається комп'ютеру, що послав запит. У іншому випадку сервер повертає повідомлення про відсутність імені домена. IP-адреси, що Повертаються з кореневого сервера запам'ятовуються в кеш-пам'яті локального сервера імен доменов. Це робиться для прискорення звернення до серверів, що часто використовуються, оскільки зменшує кількість запитів до кореневих серверів імен.

Крім того, імена доменов включають категорію верхнього рівня.

Наприклад, www на початку імені домена означає, що сервер підтримує зв'язок по World Wide Web (звичайно називають просто Web), який є однією з самих великих категорій Internet-серверів.

Для того щоб бути частиною World Wide Web, сервер повинен використати стандартний метод форматування документів, званий Мовою форматування гипертекста (HyperText Markup Language - HTML), завдяки чому документ може бути прочитаний на будь-якому комп'ютері, підтримуючому HTML. Web-комп'ютери також використовують Протокол передачі гипертекста (HTTP), який забезпечує підтримку зв'язків, впроваджених в HTML документи. Впроваджені зв'язки є спеціальними інструкціями, за допомогою яких можна швидко і легко перейти від документа на одному Web-сервері до документа на іншому Web-сервері. Сьогодні в Internet існують мільйони Web-серверів.

Іншу поширену категорію верхнього рівня утворять сервери, підтримуючі протокол передачі файлів (File Transfer Protocol - FTP). Ці сервери призначені переважно для зберігання і завантаження файлів даних. Наприклад, фірма-виробник апаратного забезпечення може встановити FTP-сервер, на якому буде розміщувати оновлені драйвери пристроїв і утиліти, а учбовий заклад може поставити FTP-сервер для зберігання файлів віртуальної бібліотеки. Наприклад, доменне ім'я файла-сервера програмного забезпечення кафедри ВТ НТУУ КПИ - ftp.comsys.ntu-kpi.kiev.ua

Програми для роботи в Мережі.

Браузери.

Для зв'язку з Internet використовується спеціальна програма - браузер. Спочатку браузери призначалися для перегляду документів з Web-серверів, але конкуренція між виробниками програмного забезпечення привела до того, що в них з'явилася безліч додаткових можливостей. У результаті в сучасних браузерах об'єднуються всі можливі додатки для доступу до Internet.

Сьогодні найбільш популярними браузерами є Netscape Navigator, що випускається фірмою Netscape Communications, і Internet Explorer фірми Microsoft. Обидва пакети однаково хороші для роботи з Internet (за винятком дрібних відмінностей). Обидва підтримують різні служби Internet, в тому числі HTTP, FTP, програми читання новин, електронну пошту, а також старіші протоколи, такі як Telnet і Gopher.

З цих двох браузеров Navigator був першим, в який була вбудована повна підтримка мови програмування Java, що широко використовується для створення невеликих програм (апплетов), що виконуються браузерами. Підтримка Java-аплетов, об'єднана з енергійним маркетингом, допомогла Netscape зберегти своє положення на ринку програмного забезпечення, незважаючи на конкуренцію зі сторони Microsoft.

Для того щоб з допомогою броузера звернутися до сервера, що має певну IP-адресу, необхідно ввести повне доменне ім'я цього сервера.

Наприклад, якщо ви увійшли в Internet і хочете зв'язатися з харківським пошуковим сервером, вам треба ввести наступну адресу http://meta.kharkiv.net/. Цей запис означає, що для звернення до цього сервера треба використати протокол передачі гипертекста (HTTP). Подібна форма запису називається універсальним локатором ресурсу (Universal Resource Locator - URL). Якщо браузеру треба визначити IP-адресу якого-небудь доменного імені, то він підключається до кореневого сервера імен і після того, як сервер повідомить йому адресу, встановлює з'єднання.

Після встановлення з'єднання сервер починає передавати інформацію, яка звичайно є інструкціями з приводу того, що і в якому вигляді повинне бути відображено на екрані

комп'ютера. Цей записаний на мові HTML набір інструкцій, посланий сервером, називається Web-сторінкою або початковою сторінкою сервера. Web-сторінка може включати в себе текст, малюнки, звук, анимацию, додатки або впроваджені посилання на інші сервери або додаткові Web-сторінки на тому ж сервері.

Інші протоколи працюють точно так само.

Наприклад, щоб звернутися до FTP-сервера кафедри ВТ НТУУ КПИ, ви повинні ввести ftp://comsys.ntu-kpi.kiev.ua.

World Wide Web - всесвітня павутина.

WWW (World Wide Web - всесвітня павутина) працює за принципом клієнт - сервер, точніше, клієнт - сервери. Існує безліч серверів, які по запиту клієнта повертають йому гіпертекстовий документ що складається з частин з різноманітним представленням інформації (текст, звук, графіка, трьохмірні об'єкти і т. д.), в якому кожний елемент може бути посиланням на інший документ або його частину. Посилання ці в документах WWW організовані таким чином, що кожний інформаційний ресурс в глобальній мережі Internet однозначно адресується, і документ, який ви читаєте в даний момент, здатний посилатися як на інші документи на цьому ж сервері, так і на документи (і взагалі на ресурси Internet) на інших комп'ютерах Internet, причому користувач не помічає цього, і працює з всім інформаційним простором Internet як з єдиним цілим. Посилання WWW вказують не тільки на документи, специфічні для самої WWW але і на інші «Сервіси і інформаційні ресурси Internet». Більш того більшість програм - клієнтів WWW не просто розуміють такі посилання, але і є програмами - клієнтами відповідних сервісів: ftp, gopher, мережевих новин Usenet, електронної пошти і т. д. Таким чином, програмні засоби є універсальними для різних сервісів Internet, а сама інформаційна система WWW грає інтегруючу роль.

Ось деякі терміни, що використовуються в WWW.

¨ НТМL (hypertext markup language), мова розмітки гипертекста. Це формат гіпертекстових документів, що використовуються в WWW для надання інформації. Цей формат описує не вигляд документа, а його структуру і зв'язки. Зовнішній вигляд документа на екрані користувача визначається програмою перегляду (browser). Імена файлів в форматі HTML звичайно закінчуються на html (або мають розширення htm у випадку, якщо сервер працює під MS-DOS або Windows).

¨ HTTP (hypertext transfer protocol, протокол передачі гипертекста). Ця назва протоколу, по якій взаємодіють клієнт і сервер WWW.

¨ URL (uniform resource locator, універсальний покажчик на ресурс). Так називаються посилання на інформаційні ресурси Internet. Вони мають наступні формати.

file //host/directory/filename - ідентифікує конкретний файл;

ftp://user.password@host.port/directory/filename - FTP-сервер;

gopher//host:port/gopher-path - Gopber-сервер і пункт меню;

http://host.port/directory/filename7searchpart - сервер WWW;

mailto.user@host - поштова адреса Internet;

telnet://user password@host.port/ - TELNET-сервер

FTP - передача файлів.

FTP - програма, призначена для передачі файлів між різними комп'ютерами, працюючими в мережах TCP/IP: на одному з комп'ютерів працює програма - сервер, на другому користувач запускає програму - клієнта, яка сполучається з сервером і передає або отримує по протоколу FTP файли. Тут передбачається, що користувач зареєстрований на обох комп'ютерах і сполучається з сервером під своїм ім'ям і зі своїм паролем на цьому комп'ютері. Загальний - формат команди FTP: FTP [ IP_address¦hostName]

Після отримання запрошення від програми FTP користувачу доступні наступні основні команди.

¨ "Type" - встановлює режим пересилки файла - текстового ( "ascii") або двійкового ( "image").

¨ "Dir." або "Ls" - показує вміст поточного каталога на видаленому комп'ютері

¨ "CD" - змінює поточний каталог.

¨ "Getremote_file_name local_file_name" - прочитує файл з видаленого комп'ютера в локальний.

¨ "Putlocal_Jite_name remote_flle_name" - передати файл з локального Комп'ютера у видалений.

¨ "Close" - завершення FTP з'єднання.

¨ "Open"-ініціалізувати інше з'єднання FTP.

¨ "Quit" - завершити роботу.

Сервер FTP часто настроюється таким чином, що сполучитися з ним можна не тільки під своїм ім'ям, але і під умовним именемanonymous- анонім. Тоді вам стає доступна не вся файлова система комп'ютера, а деякий набір файлів, який складає сервераanonymous ftp- публічного файлового архіву, що міститься. FTP - сервіс прямого доступу, що вимагає повноцінного підключення до Internet, але можливий і доступ через електронну пошту - існують сервери, які можуть прислати вам по електронній пошті файли з будь-яких серверів anonymous ftp.

Телеконференції Usenet.

Група новин- це група користувачів, що цікавляться однією темою і що використовують централізований вузол для розміщення статей, присвячених цій темі, які, в свою чергу, можуть бути прочитані іншими підписчиками. Сьогодні в світі існують тисячі груп новин. Всі ці групи об'єднуються в найбільш величезну базу даних дискусій, Usenet, що називається.

Для доступу до Usenet ви повинні скористатися одним з серверів новин, або комп'ютером, призначеним для зберігання і пересилки баз даних Usenet і для зв'язку з іншими серверами новин Internet. Більшість провайдер послуг мають свої сервери новин. Якщо ви маєте намір використати інформацію груп новин Usenet, то обов'язково перед укладенням договору спитаєте у свого провайдер, чи є у нього свій сервер новин. Для читання груп новин треба скористатися програмою читання новин, яка звичайно входить в комплект більшості сучасних пакетів програм для роботи з Internet.

Перш ніж використати програму читання новин, їй треба повідомити доменне ім'я сервера новин, що надається провайдер послуг. Настроївши програму, запустіть її, і вона автоматично підключиться до сервера і завантажить назви груп новин, що зберігаються на йому Завантаження може зайняти декілька хвилин, якщо ви підключаєтеся за допомогою низкоскоростного модему. Після завантаження назв ви можете просто вибрати будь-яку цікавлячу вас групу, почитати її повідомлення, відповіді і коментарі до статей. У програми читання новин також включаються можливості для посилки своїх статей.

Імена доменов для груп новин можуть належати до однієї з декільком категоріям верхнього рівня. Нижче перераховані самі поширені категорії:

alt - звичайно приватні теми; можуть мати сумнівний вміст;

comp - теми, присвячені комп'ютерам;

misk - теми, що не відносяться ні до однієї з стандартних категорій;

news - інформація про групи новин;

гес - різні розважальні теми;

sci - наукові теми;

soc - соціологічна і культурна тематика;

talk - залежить від назви: політика, релігія, соціальні питання, поточна події і т. д.

Мережеві новини Usenet (телеконференції) передають повідомлення за принципом "від одного - багато чим". Механізм передачі кожного повідомлення схожий на передачу чуток, кожний вузол мережі, що взнав щось нове (т. е. що отримав нове повідомлення), передає новини, всім знайомим вузлам, т. е. всім тим вузлам, з ким він обмінюється новинами.

Таким чином, послане вами повідомлення розповсюджується, багато разів дублюючись, по мережі, досягаючи за досить короткі терміни всіх учасників телеконференцій Usenet у всьому світі.

При цьому в обговоренні цікавлячої вас теми може брати участь безліч людей, незалежно від того, де вони знаходяться фізично, і ви можете знайти співрозмовників для обговорення самих незвичайних тим.

Новини розділені по ієрархічно організованих тематичних групах, і ім'я кожної групи складається з імен подуровней ієрархії, розділених точками, причому більш загальний рівень пишеться першим.

Розглянемо, наприклад, ім'я групи новин comp.sys.sun.sun.admin. Ця група відноситься до ієрархії верхнього рівня, соmр, призначеної для обговорення всього, пов'язаного з комп'ютерами.

У ієрархії соmр є подуровень sys, призначений для відділення різних комп'ютерних систем. Далі, sun означає комп'ютерні системи фірми Sun Microsystems, а admin означає групу, призначену для обговорення питань адміністрування таких комп'ютерних систем. Отже, група conip.sys.sun.sun.admin призначена обговорення питань адміністрування комп'ютерних систем фиря Sun Microsystems.

Для того щоб отримати допомогу по роботі з сервером Usenet, необхідно за його адресою відправити лист, вмісний одну строкуHELP. Нижче приведений список команд, що найбільш використовуються:

LIST- отримати список конференцій цього вузла Usenet:

SUBSCRIBEназв-конфер. - підписатися на конференцію:

UNSUBSCMBEназв-конф. - відмінити підписку.

Списки розсилки

Списки розсилки (mail-list) - це практично єдиний сервіс, що не має власного протоколу і програми клієнта і працюючий виключно через електронну пошту.

Ідея роботи списку розсилки складається в тому, що існує деяка адреса електронної пошти, яка насправді є загальною адресою багатьох людей - підписчиків цього списку розсилки. Ви посилаєте лист на цю адресу, наприклад, на адресу u-llln@jet.msk.su (це адреси списку розсилки, присвяченого обговоренню проблем локалізації операційних систем класу UNIX), і Ваше повідомлення отримають всі люди підписані на цей список розсилки.

Зміст.

Лекція 1._ 2

Призначення, принципи організації комп'ютерних мереж. Мережеве обладнання._ 2

Види комп'ютерних мереж._ 2

Базові мережеві топології._ 3

Мережеві технічні засоби._ 4

Мережеві програмні засоби._ 7

Семіуровневая модель OSI, поняття протоколу, передача повідомлень в мережі._ 8

Протокол (Protocol)_ 8

Технологія клієнт-сервер._ 15

Мережеві технологии_ 16

Лекція 2._ 19

З'єднання комп'ютерів в одноранговую мережу._ 19

Настройка мережевих коштів Windows._ 19

Настройка мережевої плати._ 19

Настройка мережі._ 20

Установка мережевих клієнтів і служб._ 20

Спільне використання ресурсів: периферійних пристроїв, дисків, файлів._ 21

Лекція 3._ 23

Введення._ 23

Принципи роботи електронної пошти._ 23

Система електронної почти_ 23

Адресація в системі електронної почти_ 24

Поштові псевдоними_ 25

Формат поштового сообщения_ 26

Передача факсимільних сообщений_ 27

Установка поштових служб на комп'ютер._ 27

Найбільш популярні програми для роботи з електронною поштою (огляд)._ 27

Лекція 4._ 31

Введення._ 31

Види підключення до мережі Інтернет._ 31

Мережеві протоколи, що використовуються в мережі Інтернет._ 33

Ієрархія протоколів TCP/IP_ 33

Система IP-адресації._ 34

Програми для роботи в Мережі._ 36

Браузери._ 36

World Wide Web - всесвітня павутина._ 3 7

FTP - передача файлів._ 38

Телеконференції Usenet._ 38

Списки рассилки_ 39